Сила нудьги та чому гірськолижні абонементи такі дорогі — Old York Times #2
Привіт!
З вами другий випуск розсилки Old York Times. Поки ми сидимо на не особливо інтелектуальному карантині, пропонуємо заварити чаю чи приготувати кави і почитати з нами кілька цікавих лонгрідів.
У цьому випуску — оглядаємо лонгріди про майбутнє біткоіна та контекст деплатформізації Трампа; розповідаємо, як працює бізнес-модель гірськолижних курортів; рекомендуємо книжку “Утопія для реалістів” Рутгера Брегмана.
Якщо ви ще не підписані на нас, виправити це можна клацнувши на кнопку знизу.
Рекомендації тижня
1. Минулого тижня біткоін досягнув свого історичного максимуму — за 1 BTC давали понад 40 тисяч доларів. Зараз він трохи подешевшав, але все одно набачено дорогий. Окрім небачених статків для щасливих “ходлерів”, такий ріст породив декілька цікавих лонгрідів про майбутнє біткоіну та критотовалют загалом.
Джеймс Суровецькі пише, що “мрія біткоіну як криптовалюти померла”. Справа не в тому, що біткоін перестав бути релевантним — просто він перетворився із криптовалюти, про яку мріяли його засновники, на “криптоактив” (cryptoasset). Через хайп, волатильність та деякі структурні особливості біткоіну він уже не стане справжньою валютою, реальним замінником долару чи іншим валютам. У цьому плані біткоін більше схожий на золото — його зберігають як майно, на ньому намагаються заробити, але його не використовують, щоб купити піцу.
Також цікаво почитати про «криптомільйонерів», які забули паролі до своїх статків. Якщо ви думаєте, що у вас поганий день, то почитайте про Стефана Томаса, програміста із Сан-Франциско, який забув пароль до статків на $220 мільйонів. Із десяти спроб ввести пароль у нього залишилося дві — після цього доступ буде заблокований назавжди.
2. Усі вже, мабуть, чули про «велику деплатформізацію» Дональда Трампа. Twitter, Facebook, YouTube та інші великі соцмережі тимчасово або й назавжди заблокували профілі ще чинного президента через його роль у провокуванні насильства. Хоча Трампу цього тижня оголосили імпічмент у Палаті представників, втратити свою Twitter-аудиторію для Дональда, мабуть, значно більш боляче.
Ще на цю тему радимо почитати історію Parler — консервативної соцмережі, яка отримала свій зоряний час і відразу ж померла під колективним натиском корпоративних бойкотів і власної некомпетентності.
3. Ще кілька хороших лонгрідів:
Aeon про те, як використовувати нудьгу як джерело мотивації для змін та пошуку креативних рішень (читати)
The New York Times про секс і побачення під час карантину (читати)
Harvard Business Review про три основних стовпи здорової дистанційної робочої культури (читати)
The Economist про те, чому через 20 років існування Вікіпедія насолоджується рекордно високою репутацією (читати)
Захар
Стаття тижня
Як працює бізнес-модель гірськолижних курортів
Катання на лижах чи сноуборді часто входить до найбільш витратних видів спорту. Спорядження, витрати на дорогу, проживання і — часто найдорожче — гірськолижні абонементи. Наприклад, денний абонемент в Буковелі у «високий сезон» обійдеться вам у тисячу гривень. Чому абонементи такі дорогі?
Щоб краще зрозуміти, за що ми платимо, варто розібратися, як працює бізнес-модель гірськолижних курортів. А також на які ризики вона наражається в умовах катастрофічної зміни клімату.
Стаття побудована одразу на трьох матеріалах: чудове відео Wendover Productions про бізнес лижних курортів, стаття The Atlantic на ту ж тему про північноамериканські курорти та інтерв’ю директора Буковеля Олександра Шевченка.
Невгамовні витрати
Запуск гірськолижного курорту — дуже амбіційна інвестиція. Витяги, які дозволяють нам зручно і швидко підніматися на вершини трас, є основним фізичним активом кожного курорту. І вони дуже дорогі. Їхня вартість варіюється залежно від довжини підйому і кількості місць у кожному кріслі, однак, як зазначає Wendover Productions, вона часто доходить до 10 мільйонів доларів. У середніх та великих курортів таких витягів є десятки.
Окрім цього, підтримання та обслуговування витягів потребує багато електроенергії та персоналу. Проста арифметика підказує, що капітальні інвестиції у запуск гірськолижного курорту перевалюють за 100 мільйонів доларів. Наприклад, в той же Буковель між 2004 та 2010 роками вклали близько $500 мільйонів.
Однак великі витрати не завершуються на побудові та обслуговуванням витягів. Зимові курорти є дуже трудомістким бізнесом. Витяги, прокат, ресторани, готелі, інструктори — усі ці елементи є невід’ємною частиною бізнесу зимових курортів і потребують багато робітників. У тому ж Буковелі взимку працює близько п’яти тисяч людей.
І справа не лише в кількості. Витрати на людей є такими суттєвими через саму природу цього бізнесу. Більшість працівників працюють сезонно, і вони не є місцевими. Тому вони потребують проживання — воно зазвичай надається працівникам додатково до зарплатні. Вартість нерухомості в курортах та навколо є величезною. Величезний попит і обмежена пропозиція тягнуть ціни до небес.
Наприклад, в Аспені, містечку біля одного з найпопулярніших американських курортів, ціна за квадратний метр дорівнює близько $18000. При цьому навіть нерухомість на Манхеттені, серці Нью-Йорка, коштує близько $15000. Тому хоча часто у працівників курортів не особливо великі зарплати, витрати на одну людину є величезними.
Ще однією категорією витрат, яка сниться в кошмарах менеджерам, є побудова та утримання схилів, і особливо створення снігу. Снігові гармати виприскують дрібні краплі води у повітря, які одразу замерзають та стають снігом. Гармати дозволяють збільшити сезон катання і, відповідно, продовжити найбільш дохідний період у році. Однак гармати також дуже дорогі. Також вони потребують багато електроенергії та води. Окрім цього, гармати працюватимуть лише при температурі замерзання води. Один теплий день, і все може розтанути.
Чому тоді хтось узагалі інвестує в гірськолижні курорти?
Бізнес гірськолижних курортів залежить від пори року, погоди, клімату. Здавалося би пекло для кожного бізнесу. Як у такій атмосфері невизначеності заробляти гроші? Чому багато гірськолижних курортів є прибутковими і навіть встигли повернути всі інвестиції
У двох словах бізнес-модель можна описати так — мінімізація ризиків. Ось кілька варіантів, як це втілюється на практиці:
Сезонні абонементи. Хоча денні абонементи на свята у січні коштують захмарних грошей, часто їх можна придбати значно дешевше, якщо купувати заздалегідь. Найвигіднішими будуть сезонні абонементи, які дають безлімітний доступ до витягів на весь зимовий сезон. Вони суттєво дешевші (часто десь на 50%) і продаються до початку сезону
Хоча курорти зароблять таких абонементах на одній людині менше, ніж при купівлі денного абонемента, вони є значно вигіднішими для бізнесу. Справа в тому, що продажі денних абонементів залежать від погоди: якщо немає нормального снігу, не буде людей. При купівлі сезонних абонементів клієнти ділять цей ризик з компанією, і також частіше приїжджають, а отже більше витрачають гроші на інші послуги, окрім самого катання.
Інтеграція. Продажі абонементів є основою бізнес-моделі гірськолижних курортів, але вони також мають багато інших джерел доходів. Це прибутки від оренди житла і спорядження, оплати роботи інструкторів, харчування туристів. Компанії, які володіють не лише витягами, а й територією навколо них, мають змогу гарно заробляти.
Літній відпочинок. Розвиток інфраструктури (як от скелелазіння, гірські велосипеди і так далі) для літніх видів спорту є логічним кроком для цього бізнесу. Це дозволяє зменшити навантаження на зимові місяці та мати більш стабільний на прогнозований дохід
Бізнес-модель vs. природа
Однак доля багатьох гірськолижних курортів залишається в руках зміни клімату. За останніх десять років кількість снігу суттєво зменшилася у багатьох курортних регіонах. Зменшення кількості снігу скорочує катальний сезон і збільшує витрати на створення штучного снігу.
Якщо так буде продовжуватися (а виглядає, що буде), то деяким курортам доведеться закритися, адже кількості днів у сезоні не вистачатиме, щоб покривати витрати.
Захар
Книжка тижня
Рекомендація від Антона
Універсальний базовий дохід для кожної людини, 15-годинний робочий тиждень і відкриті кордони. Звучить як (ліберальна) утопія, чи не так?
Датський історик Рутгер Брегман вважає, що це утопія для реалістів. Так і називається його книжка “Utopia for Realists” (українського перекладу, на жаль, немає), у якій він пояснює, як людство може добитися цих трьох цілей.
З одного боку, це нонфікшн-книжка з рубрики «цікаво, але можна було б вмістити в одну велику статтю». З іншого боку, Брегмана цікаво читати через амбітність і неординарність його тез. Я люблю нонфікшн із контроверсійними ідеями, з якими постійно внутрішньо сперечаєшся — це рятує від надлишку води. (Такого ж формату книжка «Абсурдні роботи», яку я переказував для минулого випуску розсилки).
На цьому все. Дякуємо, що читаєте! Почуємося наступного тижня.