Найвпливовіша локальна газета світу — Old York Times #42
А ще: неочікувана економічна влада жінок у КНДР; як зімбабвійський учитель побудував освітній бізнес через WhatsApp
Привіт!
Сьогодні маємо для вас пізнавальний випуск: цікаві історії з чотирьох країн на трьох континентах. А точніше:
як зімбабвійський учитель побудував освітній бізнес через WhatsApp;
чому у Північній Кореї жінки заробляють більше, ніж чоловіки — але все одно мають менше прав;
чому представники індійської касти брахманів очолюють західні компанії, але не індійські;
чому делаверське видання The News Journal називають «найвпливовішою локальною газетою світу».
Як зімбабвійський учитель побудував освітній бізнес через WhatsApp
Антон, ~200 слів
Максвеллу Чимедзі 27 років. У нього немає профільної освіти, але він побудував успішний бізнес із підготовки до іспитів. Головна особливість: курси відбуваються лише через WhatsApp.
Історію Чимедзи розповідає видання Rest of World. Більше відомий як Dr. Maxx, Чимедза не має комп’ютера і не вміє з ним працювати. Але йому вистачає смартфона Samsung і доступу до інтернету.
Сам по собі мобільний інтернет у Зімбабве все ще досить дорогий у порівнянні з іншими країнами регіону — але тарифи із WhatsApp більш доступні. Тому зараз цей американський месенджер є ледь не синонімом інтернету у країні. У Зімбабве через WhatsApp читають новини, дивляться ексклюзивні серіали та отримують банківські послуги.
Чимедза був обдарованим учнем з юності, але його сім’я не мала грошей, щоб він здобув формальну університетську освіту. У 2019 році він почав займатися підготовкою до іспитів через WhatsApp.
Спочатку Чимедза заробляв на цьому небагато; отримував фінансову підтримку від зімбабвійської діаспори у ПАР, щоб вистачало на мобільний інтернет. Однак з початком пандемії послуги «доктора Макса» стали значно більш затребуваними.
Результати привертають увагу — минулого року його клас із 64 учнів, які навчалися через WhatsApp, отримав 41 найвищу оцінку у зімбабвійському аналозі ЗНО. Це такий же результат, який показують найелітніші школи країни.
Читати повну статтю (~4 хвилини)
У Північній Кореї жінки заробляють більше, ніж чоловіки — але все одно мають менше прав
Антон, ~300 слів
У більшості північнокорейських сімей жінки приносять додому більше грошей, ніж чоловіки. Дослідження 2015 року показало, що жінки заробляють понад 70 відсотків доходів домогосподарств країни. Згідно з опитуванням біженців із міста Хесан, у 47% їх сімей головними годувальницями були жінки, а в 37% — чоловіки (в інших обоє заробляли однаково).
У чому причина дисбалансу? Справа в тому, що жінки мають більше економічної свободи. Вони часто працюють у торгівлі чи сфері послуг, зачасту неофіційно. Натомість чоловіки змушені працювати на державних роботах із маленькими зарплатами.
Як пише The Economist:
«після краху планової економіки КНДР і системи державного розподілу в 1990-х роках держава пом’якшила стеження за вимогами до трудової діяльності для жінок. Влада продовжує змушувати більшість чоловіків працювати на державу, але більшості з них платить дуже мало або взагалі нічого. Жінки одночасно вільніші, ніж чоловіки, щоб працювати на ринках, та змушені робити це, щоб прогодувати свої сім’ї. Тому вони набули певного економічного впливу».
За словами Financial Times, після кризи на фоні масового голоду 1990-их «жінки сформували хребет нового підприємницького класу». Станом на 2020 рік у КНДР існувало принаймні 436 офіційних ринків, у кожного з яких до 20 тисяч прилавків, якими завідують жінки.
Утім, економічна влада не обов’язково переходить у соціальний та культурний вплив. У жінок значно менше політичної влади, ніж у чоловіків (власне, найбільш вдалим вважається шлюб між фінансово успішною жінкою та політично впливовим чоловіком: наприклад, поліцейським). Як пише Financial Times, жінки часто є жертвами сексуального насильства з боку державних службовців.
Крім того, за словами The Economist, «додаткові заробітки жінок ще не змінили очікування щодо домашньої роботи». По суті, жінки роблять подвійну роботу: і приносять гроші, і виконують домашню роботу на кшталт догляду за дітьми і господарством.
Читати повні статті: The Economist (~3 хвилини, 🔒пейвол) • Financial Times (~8 хвилин, 🔒пейвол)
Чому представники індійської касти брахманів очолюють західні компанії, але не індійські
Антон, ~300 слів
Я дочитую зараз книжку «Каста» американської авторки Ізабель Вілкерсон, яка описує расову нерівність у США як прояв кастової системи на зразок індійської — зі своєю панівною кастою і недоторканими; зі спадковим поділом, з якого дуже складно вирватися; з вірою в божественну чистоту найвищої касти.
Однак описані у книзі Вілкінсон «щупальця кастової системи» у США проявляються не лише як метафора взаємин між білими й афроамериканцями, а й як реальні прояви індійської кастової системи всередині спільноти іммігрантів.
Я давно знав, що індійці займають високі позиції в американському бізнесі й очолюють деякі з найбільших технокомпаній: найбільш очевидні приклади — Сундар Пічаї з Google і Сатя Наделла з Microsoft. Але The Economist у своїй статті звертає увагу на важливу деталь — обидва чоловіки та лідери інших великих компаній індійського походження походять із найвищої касти брахманів або з іншої високої касти.
Неформальна динаміка індійської кастової системи зберігається і серед іммігрантів, які давно переїхали у США. Це деколи проявляється не лише в тому, хто очолює великі компанії, а й загалом у соціальному статусі різних індійських іммігрантів та стосунках між ними.
Що цікаво, як пише The Economist, в самій Індії компанії очолюють здебільшого не брахмани, а представники вайшіїв — касти, яка традиційно асоціюється з торгівлею. (Хоча брахмани займають високі позиції в юриспруденції, освіті й науці).
«Тож чому індійським брахманам краще ведеться у бізнесі за кордоном? Одна причина — бізнес в Індії надає перевагу тим, у кого є зв’язки — а тому талановиті брахмани з більшою ймовірністю емігрують. Традиція якісної освіти допомагала їм краще здати іспити і виїхати у країни, де найбільше можливостей.
Також брахманів з Індії виштовхувала позитивна дискримінація [встановлена у 20 столітті для боротьби з кастовою дискримінацією]. Коли мама Камали Гарріс, теперішньої віцепрезидентки США, подавалася в університет, квоти для нижчих каст ускладнювали вступ тамільським брахманам. Тож вона подалася на стипендію в Америці, захистила дисертацію і стала дослідницею раку».
Читати повну статтю (~4 хвилини, 🔒пейвол)
«Найвпливовіша локальна газета світу»
Антон, ~200 слів
За часи Трампа декотрі політики намагалися потрапити на шоу Fox News, щоб донести свою думку до президента: ходили чутки, що це ефективніше за особисту зустріч.
Як пише Politico, в епоху Байдена адвокаційні групи використовують ще більш оригінальний спосіб (спробувати) передати послання президенту — замовляють рекламу в локальній делаверській газеті The News Journal, лояльним читачем якої є Байден.
46-ий президент США здавна читав цю газету: як раніше писало Politico, Байден регулярно стежив за нею, коли був віце-президентом в адміністрації Обами, а в період свого сенаторства кожного ранку мав із собою паперову версію в поїзді.
Аналіз Politico показав 17 рекламних оголошень, які «зацікавлені групи» (interest groups) надрукували в The News Journal за останні кілька місяців — на теми від ядерної політики до надання Пуерто-Рико статусу штату.
«Вони часто публікуються поруч із більш традиційним рекламним вмістом газети: друкованими оголошеннями, які закликають місцевих читачів купити моторизований скутер або найняти нового покрівельника».
Правда, на відміну від Трампа і Fox News, ми не знаємо, наскільки регулярно Байден читає The News Journal і чи мають ці оголошення хоч якийсь вплив на нього. Але у адвокаційних кампаніях кожен інструмент знадобиться — особливо такий недорогий, як оголошення у локальній газеті.
Читати повну статтю (~6 хвилин)