Чому американські ветерани їдуть воювати за Україну — Old York Times #43
А ще: профайл Міністерства цифрової трансформації України; масштаби і логістика американської допомоги Україні
Привіт!
Ми продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і приносити вам важливі історії про українську боротьбу з російською агресією.
У цьому випуску:
чому американські ветерани їдуть воювати за Україну;
профайл Міністерства цифрової трансформації України від Washington Post;
як США допомагають Україні: найцікавіше з детальної статті New York Times про масштаби і логістику допомоги;
як війна в Україні показала Заходу: російська армія — не така страшна, як її малюють;
бонус: дві мої англомовні статті для The Fix Media.
Чому американські ветерани їдуть воювати за Україну
~280 слів
Відколи президент Зеленський оголосив про створення «міжнародного легіону» для української боротьби з російською агресією, уже біля 20 тисяч людей висловили намір долучитися до нього.
Одна із найцінніших груп для набору іноземних добровольців — ветерани армії США. І багато з них охоче долучаються, як пише New York Times.
«По всій країні невеликі групи військових ветеранів збираються, складають плани і приводять в порядок паспорти. Після років військової служби, яка підтримувала тліючі окупації та поширення демократії в місцях, де було небагато інтересу до неї [в Афганістані та Іраку], багато з них прагнуть того, що бачать як праведну боротьбу за захист свободи від автократичного агресора із конвенціональною армією, повною ласих мішеней.
“У цьому конфлікті є чіткі хороша й погана сторони, і це мабуть відділяє його від інших недавніх конфліктів”, — каже Девід Рібардо, колишній армійський офіцер, який зараз є власником бізнесу в Аллентауні, Пенсільванія. “Чимало з нас бачать, що відбувається, і просто хочуть взяти гвинтівку і поїхати туди”».
«За словами ветеранів, така масова підтримка зумовлена минулим досвідом. Дехто хоче спробувати повернути відчуття ясності і чіткої цілі, яке вони відчували на війні і якого часто не вистачає у повсякденному житті. Інші хочуть отримати шанс виправитися за невдалі місії в Іраку та Афганістані, і бачать боротьбу за захист демократії від тоталітарного загарбника як причину, чому вони обрали військову кар’єру.
Більш ніж у минулих конфліктах, прагнення долучитися частково підживлюється усе більш пов’язаним між собою світом. Американці, котрі дивляться пряму трансляцію з України, можуть одним кліком зв’язатися із такими ж добровольцями по всьому світі. Ветеран у Фініксі [Аризона] може знайти донора в Лондоні з невикористаними авіамилями, водія у Варшаві, який безкоштовно підвезе до кордону, і місцевого жителя, щоб переночувати в Україні».
Читати повну статтю (~8 хвилин, 🔒пейвол)
Профайл Міністерства цифрової трансформації України від Washington Post
~220 слів
У Washington Post вийшов профайл Міністерства цифрової трансформації України у час війни.
Його керівник — віце-прем'єр Михайло Федоров, наймолодший міністр українського Кабміну — успішно використовує свій Твіттер-акаунт, щоб добиватися від найбільших технокомпаній світу підтримки України та обмежень для росіян.
Найбільш відомий випадок — спілкування Федорова з Ілоном Маском. Позаминулого тижня віце-прем'єр попросив у Маска термінали Starlink для підтримки інтернет-зв'язку на території України. Маск погодився, і через два дні вони прибули до України.
Але це далеко не все:
«Федоров [публічно через Твіттер] звернувся до близько 50 компаній з проханням про допомогу [станом на 2 березня], в той час як його співробітники працюють за лаштунками з мережею українських експатів і регуляторів з інших країн, щоб змусити компанії діяти. І це працює: з тих пір, як Федоров почав писати твіти після російського вторгнення минулого тижня, Facebook і YouTube обмежили російські державні ЗМІ, а у Google відключили деякі функції Google Maps, щоб захистити безпеку громадян України. А після того, як Федоров написав твіт зі зверненням до [гендиректора Apple Тіма] Кука, Apple заявила, що призупинить продаж усіх продуктів у Росії.
“Його здатність мобілізувати міжнародну спільноту і технологічні компанії є надзвичайною”, — каже Емерсон Брукінґ, старший науковий співробітник Atlantic Council, який вивчає, як соціальні медіа використовуються у війні. “Традиційно громадський тиск застосовувався лише Сполученими Штатами, а інші країни світу не були успішними в цьому”».
Читати повну статтю (~6 хвилин, 🔒пейвол)
Масштаби і логістика американської допомоги Україні: найцікавіше зі статті NYT
~440 слів
У New York Times вийшла детальна стаття про те, як США надає допомогу Україні.
З одного боку, ця допомога безпрецедентна: США постачають зброю і розвіддані у нечуваних масштабах і дуже швидко. З іншого боку, адміністрація Байдена наполегливо уникає будь-яких способів, які могли б втягнути США у війну напряму: чи то на суші, чи в повітрі, чи у кіберпросторі.
Ми обрали кілька найцікавіших цитат зі статті.
Про масштаби постачання зброї:
«Менш ніж за тиждень Сполучені Штати та НАТО перекинули понад 17 000 одиниць протитанкової зброї, зокрема ракети Javelin, через кордони Польщі та Румунії. Їх вивантажують із гігантських військових вантажних літаків, щоб потім перевезти наземним транспортом до Києва та інших великих українських міст. Поки що російські війська настільки фокусувалися на інших частинах країни, що не намагалися знищити армійські шляхи постачання, але мало хто думає, що так триватиме довго [і тому американці настільки поспішають із поставками]».
«Щоб зрозуміти, наскільки швидко передають зброю зараз — ось приклад: пакет озброєнь Україні на $60 мільйонів, про який США оголосили в серпні минулого року, був повністю переданий лише в листопаді, за словами Пентагону. Але коли 26 лютого президент [США] схвалив військової допомоги на $350 мільйонів — майже в шість разів більше — 70 відсотків її було доставлено за п’ять днів».
Про надання розвідувальних даних:
«У Вашингтоні та Німеччині співробітники розвідки поспішають об’єднати супутникові фотографії з електронними перехопленнями російських військових частин, позбавити їх ознак того, як вони були зібрані, і передати їх українським військовим частинам протягом години-двох».
«Але розвідка США також має свої межі. Встановлені Байденом правила забороняють [американським] літакам-розвідникам літати над Україною, тому їм доводиться заглядати через кордон — приблизно так, як часто ведеться спостереження над Північною Кореєю. Розвідка залежить від нових, менших супутників, які надають зображення подібні до тих, що забезпечують комерційні фірми на кшталт Maxar і Planet Labs».
«… у тому, щоб ділитися розвідданими, є свої небезпеки. Американські чиновники впевнені, що українські військові та розвідувальні служби наповнені російськими шпигунами, тому намагаються не поширювати необроблені розвідувальні дані, які б розкривали їх джерела. І вони кажуть, що не передають конкретні розвіддані, які б підказували українським силам, як атакувати конкретні цілі. Занепокоєння полягає в тому, що це дало б Росії привід заявити, що вона воює зі Сполученими Штатами чи НАТО, а не з Україною».
Приватні компанії також долучаються — наприклад, безкоштовно лобіюють санкції проти Росії та надають юридичні послуги Україні:
«А в центрі Вашингтона лобістські групи та юридичні фірми, які колись стягували високу плату за свої послуги з українського уряду, тепер працюють безкоштовно, допомагаючи атакованому уряду Зеленського клопотати про додаткові санкції проти Росії… Covington & Burling, велика юридична фірма, pro bono [тобто безкоштовно] подала заяву від імені України до Міжнародного суду ООН».
Читати повну статтю (~10 хвилин, 🔒пейвол)
Війна в Україні показала Заходу: російська армія — не така страшна, як її малюють
~270 слів
Роками російську армію боялися і поважали в Європі й на інших континентах як одне із найсильніших військ у світі. Однак вторгнення в Україну, де росіяни терплять невдачу за невдачею, з кожним днем руйнує цей імідж. Про це пише New York Times.
«…майже два тижні після початку вторгнення Путіна в Україну — найбільшої сухопутної війни в Європі з 1945 року — образ російської армії як такої, яку інші країни повинні боятися, не кажучи вже про наслідування, був зруйнований».
«Українське військо, яке поступається за кількістю російським у більшості метрик, якимось чином зуміло зупинити противника. За консервативними підрахунками американських чиновників, українські солдати вбили понад 3 тисячі російських військових [з часу публікації статті ця цифра виросла]».
На жаль, у російської армії є одна перевага — груба сила, яка полягає в її кількості. У них 900 тисяч солдатів і 2 мільйони резервістів — значно більше, ніж в України. Тому росіяни все ще можуть наробити багато лиха.
У той же час, на наших очах імідж російської армії, який культивувався роками, усе сильніше хитається на міжнародній арені.
«…Росія показала своїм європейським сусідам та американським суперникам прогалини у своїй військовій стратегії, які можна буде використати в майбутніх зіткненнях».
«…аналіз продуктивності російських військових на цей момент, зібраний з інтерв’ю з двома десятками чиновників США, НАТО й України, малює портрет молодих, недосвідчених солдатів-строковиків, які не мають повноважень приймати рішення на місці, та молодшого командного складу, який також не має права приймати рішення. Російське військове керівництво на чолі з генералом Валерієм Герасимовим надто централізоване; підлеглі повинні запитувати його дозвіл навіть щодо дрібних питань…»
Читати повну статтю (~7 хвилин, 🔒пейвол)
Бонус: дві статті про медійний аспект української боротьби
За останні два тижні вийшло дві мої статті в англомовному виданні The Fix Media, які раджу почитати:
Стаття про те, як українці успішно використовують соцмережі, щоб боротися з російською агресією (~4 хвилини на прочитання)
Інтерв’ю з Отаром Довженком і Ксенією Ілюк із «Детектора медіа» про те, як вони розвінчують фейки та борються з російською пропагандою під час війни — а ще про те, чому російська пропагандистська машина виявилася настільки неефективною (~9 хвилин на прочитання)