Скільки коштують «байрактари» — Old York Times #48
І як російське вторгнення в Україну спонукало Європу переозброїтися
Привіт!
Завтра, у четвер 26 травня, о 20:00 ми проведемо онлайн-зустріч для підписників Old York Times — долучайтеся!
А поки продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про російсько-українську війну.
У цьому випуску розсилки:
Скільки коштують «байрактари» та яку роль вони грають у зовнішній політиці Туреччини
Як російське вторгнення в Україну спонукало Європу переозброїтися
Чому кримські татари є ключовими для сучасної української політичної нації
Чому іменитий журналіст, який замовчував Голодомор, досі не втратив найпрестижнішу журналістську премію
Бонус: як це — жити в Києві під час війни
Скільки коштують «байрактари» та яку роль вони грають у зовнішній політиці Туреччини
Турецькі дрони Bayraktar TB2 стали одним із символів російсько-української війни. Вони не лише грають важливу військову роль — допомогли знищити чимало російської техніки, зіграли роль у потопленні крейсера «Москва» — але й стали культурним феноменом.
У журналі The New Yorker вийшла велика стаття письменника Стівена Вітта про «байрактари» — як створювалися ці дрони, яку роль в Туреччині грає їхній винахідник (та зять президента Ердогана) Сельчук Байрактар і як його країна використовує «байрактари» для розширення свого міжнародного впливу.
Ми обрали і переклали для вас кілька найцікавіших уривків зі статті.
Роль «байрактарів» у сучасній Туреччині:
«У травні 2016 року [Сельчук] Байрактар одружився із Сюмейє Ердоган, молодшою донькою президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. Ердоган є лідером політичного ісламістського руху, який, за словами аналітика Сванте Корнелла, бажає “побудувати потужну індустріалізовану Туреччину, яка буде природним лідером мусульманського світу”. Збройна промисловість Туреччини зросла в десять разів за останні двадцять років, і більшість військової техніки країни виробляється в самій Туреччині. “Байрактари, і особливо [модель] TB2, перетворилися на флагман турецької оборонної промисловості”, — каже Альпер Кошкун, колишній турецький дипломат…
Ердоган при владі з 2003 року. За цей час він узяв контроль над судами та пресою, вніс зміни до турецької конституції та виступає за повернення до традиційних ролей жінок. Журналістів, які критикують режим Ердогана, били бейсбольними битами та залізними прутами, а опозиційних активістів засудили до десятилітніх ув’язнень. Але економіка Туреччини стагнує, а інфляція зросла до 70 відсотків протягом останніх дванадцяти місяців. У 2019 році партія Ердогана втратила мерство у Стамбулі, яке контролювало з дев’яностих. TB2 — це вражаюча пропагандистська машина, і Ердоган використовує її успіх, щоб просувати своє бачення турецького суспільства».
Як використовуються і скільки коштують «байрактари»:
«Окрім використання в Україні та Азербайджані [де ці дрони зіграли важливу роль у війні з Вірменією у Нагірному Карабаху у 2020 році], TB2 використовуються урядами Нігерії, Ефіопії, Катару, Лівії, Марокко та Польщі. Коли я розмовляв із [Сельчуком] Байрактаром, [його компанія] Baykar щойно завершила переговори у Східній Азії, просуваючи свій майбутній безпілотник TB3, який можна запускати з човна.
Кілька новинних джерел повідомляли, що один дрон TB2 можна придбати за мільйон доларів, але Сельчук Байрактар, відмовляючись назвати точну суму, каже, що він коштує дорожче. В кожному разі вартість одного дрона не має великого значення; TB2 продаються як “платформа”, разом із переносними командними станціями і спорядженням зв’язку. У 2019 році Україна придбала флот із принаймні шести TB2; за повідомленнями преси, це коштувало 69 мільйонів доларів…
Після придбання флоту оператори відправляються на об’єкт у західній Туреччині на кілька місяців навчання. “Ви не просто купуєте його”, — каже Марк Кансіан, спеціаліст із військових закупівель Центру стратегічних та міжнародних досліджень. “Ви одружуєтеся із постачальником, тому що вам потрібен постійний потік запасних частин і досвід ремонту”. Туреччина вміло використовує ці відносини. [Наприклад], вона уклала оборонну угоду з Нігерією, яка включала навчання з користування TB2 для нігерійських пілотів в обмін на доступ до корисних копалин і зрідженого природного газу…
Покупців підтримують і програмісти компанії Baykar. TB2, який Сельчук Байрактар порівнює зі своїм смартфоном, має понад сорок бортових комп’ютерів, і компанія кілька разів на місяць надсилає оновлення програмного забезпечення, щоб адаптуватися до ворожої тактики…»
Читати повну статтю (~20 хвилин)
Як російське вторгнення в Україну спонукало Європу переозброїтися
Уже давно очевидно, що при плануванні вторгнення в Україну Путін сильно прорахувався. Один із негативних наслідків війни для Росії — бажання Європи посилити свої армії та готовність США допомогти забезпечити і профінансувати це.
Про це пишуть у статті для Politico журналісти Пол Маклірі та Лара Селіґмен.
«З лютого адміністрація Байдена швидко зробила усе потрібне для того, щоб вкласти гроші не лише у підтримку України, а й у фінансову допомогу невеликим країнам НАТО, аби наростити їх обороноздатність.
У квітні Білий дім оголосив пакет допомоги у розмірі $713 мільйонів. З них Естонія, Латвія та Литва отримають по $45 мільйонів на придбання американської зброї — те, що за словами цих країн, їм вкрай необхідно. Румунія, Грузія, Болгарія та інші країни також отримають допомоги на десятки мільйонів.
Ці гроші допоможуть замінити решту російської військової техніки, яка все ще використовується в Східній Європі, що роками було важливою метою НАТО. І це ще більше ізолює російську оборонну промисловість, яка все ще має деякі контракти на технічне обслуговування обладнання в Європі».
При цьому наслідки російського вторгнення не обмежуються переозброєнням — вони мають і ширший геополітичний вимір, на рівні за своїм масштабом із змінами після розпаду Радянського Союзу. Наприклад:
«Вторгнення [в Україну] підштовхнуло Німеччину відмовитися від своєї багаторічної політики відмови від озброєння воюючих країн. Також воно змусило Фінляндію та Швецію взяти курс на членство в НАТО — що подвоїть кордони Росії із західним військовим альянсом, розтягнувши їх від Арктики до Балтійського моря».
Читати статтю (~8 хвилин)
Чому кримські татари є ключовими для сучасної української політичної нації
Минулого тижня ми відзначали День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу — у річницю депортації кримських татар, яку сталінський режим провів у 1944 році.
Україніст із Кембриджа Рорі Фіннін опублікував у журналі The Atlantic статтю про новітню історію кримських татар та їхню роль у сучасній Україні.
У травні 1944 року за кілька днів радянська влада депортувала кримськотатарську націю — близько 200 тисяч людей (і це лише за офіційними оцінками) — із їхньої батьківщини. Багатьом сім’ям дали лише 15 хвилин на збори перед тим, як відправити їх до Узбекистану чи в інші віддалені райони СРСР. Понад 40 тисяч людей померли під час та незадовго після депортації, яка здійснювалася в нелюдських умовах.
Приводом для депортації були надумані звинувачення у колаборації з нацистами. Але насправді, як пише Фіннін:
«Сталін вигнав кримських татар з Криму не за те, що вони зробили, а за те, що він думав, що вони можуть зробити. У його параноїдальній уяві, яка роз’ятрювала ідею неминучої війни з Туреччиною за контроль над протоками Босфор і Дарданелли, кримські татари були потенційною мусульманською, тюркомовною п’ятою колоною. Рано чи пізно їх потрібно було зламати».
Протягом наступних десятиліть кримські татари боролися за право повернутися на батьківщину і створили потужний дисидентський рух (який активно співпрацював із українським дисидентським рухом). Однак повернутися змогли лише із розпадом Радянського Союзу — за 45 років після депортації.
Попри репресії, які принесла з собою російська окупація Криму 2014 року, сьогодні кримські татари грають особливу роль в українській політичній нації. За словами Олега Сенцова, які цитує Фіннін, кримські татари є «найбільшою загрозою путінському контролю Криму».
«Особливо зараз, розуміння кримських татар є ключовим для розуміння сучасної України та її міцної громадянської національної ідентичності, яка може бути найпотужнішою силою, що захищає ліберальну демократію сьогодні…
Десятиліттями ця невелика стійка сунітська нація допомагала формувати ідентичність України та розвивала динамічну суспільну дискусію про давню ідею України як багатонаціональної, багатоконфесійної, багатомовної країни — ідею України як батьківщини батьківщин».
«Навіть швидких погляд на розвиток культурних рефлексій солідарності між українцями та кримськими татарами відкриває вражаючу картину з потенційними уроками для європейського лібералізму та глобального ісламу. Це портрет корінного мусульманського народу Криму, який допомагає формувати громадянську національну ідентичність країни, яку німецький історик Карл Шлегель називає “Європа в мініатюрі”. У короткостроковій перспективі Україна втратила контроль над Кримом. Але завдяки кримським татарам Крим не втратив контролю над Україною».
Читати статтю (~8 хвилин)
Чому журналіст, який замовчував Голодомор, досі не втратив Пулітцерівську премію
Два тижні тому оголосили переможців цьогорічної Пулітцерівської премії — найпрестижнішої нагороди для журналістів у США і, ймовірно, у всьому світі. Українські журналісти отримали спеціальну відзнаку, а The New York Times додали ще три нагороди до своїх попередніх ста тридцяти двох — найбільший показник в історії із великим відривом.
Утім, як пише NPR, над історією «пулітцерів» New York Times висить принаймні одна темна хмара — приз журналісту Волтеру Дюранті у 1932 році. Дюранті очолював московське бюро газети і отримав нагороду за висвітлення Радянського Союзу. Однак у своїх статтях він дотримувався офіційної радянської лінії, замовчував радянський державний терор і активно заперечував Голодомор.
Як стверджує в інтерв’ю з NPR дослідниця Енн Епплбом, Дюранті навряд чи був проплачений радянським урядом; не був він і щирим прихильником радянської ідеології — просто така позиція була корисною для нього, дозволяла йому зберегти престижну журналістську позицію в СРСР та розвинути свою кар’єру.
Заклики до Ради Пулітцерівської премії відкликати нагороду Дюранті або до NYT повернути її лунають вже давно — відколи розпад СРСР дозволив дослідникам побачити справжні масштаби смертей українців, викликані Голодомором 1932—1933 років. Зараз ці заклики, мабуть, ще голосніші — однак поки що не були успішними.
За результатами перевірок 20 років тому NYT вирішила не повертати нагороду, а Пулітцерівська рада — не відкликати її. Обидві організації визнають, що робота Дюранті мала серйозні прорахунки і згодом була дискредитована, але кажуть, що у роботі Дюранті не було знайдено ознак свідомого обману, а якщо судити минуле за сучасними стандартами, це може призвести до поганого прецеденту. (І при цьому перекладають відповідальність — NYT каже, що Пулітцерівська рада може відкликати премію; Пулітцерівська рада каже, що NYT може повернути її).
Читати статтю (~8 хвилин)
Бонус: як це — жити в Києві під час війни
Недавно я опублікував невелику англомовну замітку про повсякденне життя у Києві зараз. Цільова аудиторія — іноземці; але, може, комусь із вас також буде цікаво.