Стан російсько-української війни: аналіз Тімоті Снайдера — Old York Times #52
А ще: як Африка стала новим фронтом російської війни в Україні; рекомендуємо репортаж про «антиутопію Сан-Паулу»
Привіт! Продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про Україну та світ.
У цьому випуску розсилки:
Стан російсько-української війни: аналіз Тімоті Снайдера (спойлер: Росія програє́, але є один непередбачуваний фактор)
Як російсько-українська війна впливає на Казахстан та інші країни Центральної Азії
Як Африка стала новим фронтом російської війни в Україні
Бонус — рекомендуємо репортаж про «антиутопію Сан-Паулу»
Стан російсько-української війни: аналіз Тімоті Снайдера
У недавньому дописі американський історик Тімоті Снайдер аналізує стан російсько-української війни — і те, як вона буде розвиватися далі. Коротко переказую основні тези його допису.
На думку Снайдера, Росія зараз програє́ війну. На це вказують сім ключових факторів, які Снайдер поєднує під акронімом TELLMES — час (time), економіка (economics), логістика (logistics), ландшафт (landscape), спосіб ведення бою (mode of combat), етос (ethos), і стратегія (strategy).
Як пише Снайдер, час не на стороні Росії, бо їй не вдалося здобути швидку перемогу, на яку розраховували у Кремлі. Скоро Росія почне відчувати реальний економічний біль від санкцій (українська економіка дуже постраждала, але її підтримують західні країни, чиї економіки значно більші за російську). З точки зору логістики українці б’ються на своїй землі.
Ландшафт місцевості був особливо складний для Росії у північній Україні, де вона вже зазнала поразки — але й на сході та півдні вона не змогла скористатися перевагами ландафшту, навіть до того, як Україна отримала далекобійну зброю від партнерів. З точки зору способу ведення бою: росіяни не люблять наближатися до українських солдатів і покладаються на перевагу в артилерії; але нові постачання зброї можуть дозволити Україні зламати цю перевагу.
Етос — «росіяни завжди можуть відступити до Росії, і складається враження, що багато хто з них цього хоче»; українцям ж немає куди відступати і вони розуміють, що ведуть війну на виживання — та знають, за що борються.
Стратегія — в Росії незрозумілі цілі у цій війні, які з самого початку базувалися на хибному розумінні України. Натомість Україна має чітку мету захистити себе і відвоювати окуповані території. На думку Снайдера, стратегія важить не так багато, як зазвичай вважають — однак чіткі й зрозумілі цілі дають певну перевагу.
При цьому, каже Снайдер, залишається один фактор, який передбачити складно — це міжнародна суспільна думка: те, наскільки Україну (не) підтримують інші країни світу.
«Найважливішою змінною цього літа може бути громадська думка в Європі та Північній Америці. Російська пропаганда не переконала велику кількість людей у виправданості її загарбницької війни на знищення. Вона значною мірою відмовилася від трьох «n»: нацистів, ядерної зброї [nukes] та НАТО, з яких розпочала пропагандистську кампанію. [Однак] пропагандисти краще попрацювали з ідеєю, що Україна чомусь не може виграти, або що війну можна якимось чином припинити, якщо Захід припинить посилати зброю.
Війна показала, що українська держава (чи, направду, українське громадянське суспільство) є набагато стійкішими та функціональнішими, ніж можна було б подумати. Україна, принаймні на мій погляд, здатна виграти цю війну. Але зважаючи на природу її слабких місць, особливо в економічній могутності, Україна є вразливою до змін у нашому [західному] баченні війни. Швидкий шлях до перемоги Росії і, можливо, її єдиний шлях до перемоги — у тому, щоб переконати нас, що Україна не може перемогти (або що у війні якимось чином винна Україна, і що вона якось припиниться, якщо ми відвернемося)...
Усе, що нам треба робити [на Заході] — бачити речі такими, якими вони є насправді, виявити трохи терпіння, та підтримати атаковану демократію — із правильним ставленням та потрібною зброєю…»
Читати повну статтю (~10 хвилин)
The Wall Street Journal пише про те, як російсько-українська війна впливає на Казахстан та інші країни Центральної Азії.
Неочікувано для Путіна Казахстан не підтримав російську агресію в Україні, а залишився нейтральним. Там заборонили антивоєнні протести, але також і публічний показ Z-свастики. Казахстан утримався під час голосування за резолюцію Генасамблеї ООН, що засудила російське вторгнення на початку березня.
У червні президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв під час візиту в Росію публічно відмовився визнавати «ДНР» і «ЛНР». Жодна з інших чотирьох центральноазійських країн також не підтримали російське вторгнення.
«Зростання дистанції між Москвою та її найбільшим союзником у Центральній Азії є несподіваним викликом для президента Росії Владіміра Путіна. Десяти років після розпаду Радянського Союзу Москва працювала над збереженням впливу в Центральній Азії через військові та економічні альянси зі своїми колишніми братськими республіками. Ключову роль серед них грає Казахстан — багата на нафту країна, розміром більша за Західну Європу...
Вторгнення Росії в Україну — також колишню радянську республіку, яка має багато спільного з Казахстаном — змінює ці відносини. Зараз Казахстан переглядає привілейовану позицію Росії у своїй зовнішній політиці та звертається до інших країн, як-то США, Туреччина та Китай, згідно із розмовами з нинішніми та колишніми казахськими чиновниками, законодавцями та аналітиками».
Економічно центральноазійські країни сильно залежать від Росії — наприклад, для Таджикистану й Узбекистану грошові перекази заробітчан з інших країн, здебільшого з Росії, становлять чверть і третину ВВП відповідно. Казахстан є великим експортером нафти і залежить від Росії для її транзиту.
Ближчим часом ця залежність нікуди не зникне — але після початку великої війни в Україні у «станах» та особливо Казахстані зрозуміли, що потрібно її зменшувати. Починаючи з квітня Казахстан кілька разів відвідали американські високопосадовці, а ще казахи досліджують можливість відновлення торгового шляху від Китаю до Європи в обхід Росії.
Також у Казахстані розуміють безпекові ризики. Зараз російська армія загрузла в Україні (і втратила тут чимало зі своїх «елітних» військ), але між Росією і Казахстаном величезний спільний кордон, а російські шовіністи давно висловлюють територіальні претензії на північ Казахстану. Цього року Казахстан збільшив свій оборонний бюджет на $918 мільйонів доларів.
«Казахстан також вивчив уроки завзятого спротиву України, [каже у інтерв’ю з WSJ анонімний казахський високопосадовець], а саме що потрібно реформувати армію, аби вона була більш мобільною та здатною протидіяти методам гібридної війни, котрі поєднують конвенційну війну і засоби на кшталт кібервійни, дезінформації та втручання у вибори».
Читати повну статтю (~8 хвилин)
Як Африка стала новим фронтом російської війни в Україні
Європейцям і американцям здається, що Україна виграла інформаційну війну — але це не так, пише британський журналіст Девід Патрікаракос для журналу The Atlantic. Росія зрозуміла, що не зможе схилити на свій бік Захід, тому відкрила новий фронт медійної війни.
«Зараз Росія спрямовує свою дезінформацію на ті частини світу, де антизахідні настрої вже сильні; країни, які включають колишні колонії Заходу — перш за все в Африці. Передбачаючи світову продовольчу кризу, Москва направила свої медіа та ресурси в соцмережах, щоб поширити повідомлення: в дефіцитах винні санкції Заходу проти Росії, а Україна навмисно знищує поставки зерна».
З початку повномасштабної війни Росія поставила собі за мету задушити українську економіку, зокрема заблокувала морський експорт. Це поєднується із крадіжками українського зерна на окупованих частинах Херсонщини і Запоріжжя — та знищенням зерна на експорт, як це було з атакою на миколаївське зерносховище на початку червня.
Оскільки Україна є великим експортером зерна, російська війна негативно впливає не лише на українську економіку, а й на глобальні ціни на їжу — особливо на доступність продовольства в Африці. Як нагадує Патрікаракос, нестача їжі в Африці може призвести до ширших політичних і соціальних проблем — як це було раніше, як-то під час Арабської весни.
Звичайно ж, Росія не планує визнавати свою провину — навпаки вона використовує ці проблеми, щоб звинуватити Україну і Захід. Російська пропаганда фальшиво покладає провину на антиросійські санкції. Патрікаракос відвідав Кенію і побачив вплив російської кампанії дезінформації на власні очі — прості кенійці думають, що страждають від конфлікту великих держав, а великий національний мовник транслює проросійські наративи.
Як пише Патрікаракос, російською стратегією є відвертий шантаж: створити голод у розвиткових країнах для того, щоб добитися послаблення санкцій.
«Ще один фактор вступає у гру: Росія також є найбільшим конкурентом України як експортера зерна. План Москви не тільки в тому, щоб утримати загрозу дефіциту продовольства в усьому світі, але й у тому, щоб показати себе як рятівника, з’явившись у найбільш вдалий момент із власним запасом зерна — звичайно, значною мірою краденого — в обмін на дипломатичну підтримку для своєї війни. Оскільки зростання цін на сировину вже сильно вдарило по найбідніших жителях африканських країн, гамбіт Москви точно знайде вдячну аудиторію».
Читати повну статтю (~8 хвилин)
Бонус — рекомендуємо репортаж про «антиутопію Сан-Паулу»
У Der Spiegel вийшов цікавий репортаж із Сан-Паулу. Із населенням у понад 22 мільйони людей Сан-Паулу — не лише найбільше місто Бразилії, а й четверте за населенням місто у світі і найбагатше місто у Південній Америці.
Авторка статті змальовує його як антиутопію, місце двох світів — багатства, можливостей та найбільшого у світі флоту приватних гелікоптерів; бідності, безнадії та фавел із жахливими умовами життя.
«Навряд чи знайдеться інше місце на планеті, де убогість і розкіш існують у такій страхітливій близькості одне до одного — де відчай бідних і пиха багатих стикаються так жорстоко. У Сан-Паулу живуть тисячі мультимільйонерів. Середня тривалість життя в багатому білому районі Піньейрос становить понад 80 років, а в найбідніших темношкірих кварталах — лише 58. Заможні жителі називають місто Нью-Йорком південної півкулі. Для тих, хто загруз у злиднях, місто є безжальним звіром, який загрожує поглинути їх будь-якої миті».
Серед героїв статті:
казково багатий і трохи нарцисичний бізнесмен, власник найбільшої юридичної фірми на континенті;
архітекторка, яка виросла у міських нетрях Сан-Паулу і, замість того, щоб втекти від їх бідності, намагається зробити їх більш придатними до життя;
художник вуличного графіті (піксадор), який малює у важкодоступних місцях, часто на приватній території, як своєрідний протест проти нерівності.
Раджу почитати — або принаймні порозглядати фотографії.
Читати статтю (~20 хвилин)