Що мотивує білорусів у лавах ЗСУ — Old York Times #54
І чому сучасним арміям стає все складніше уникати міських боїв
Привіт! Продовжуємо моніторити статті Енн Епплбом англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про Україну та світ.
У цьому випуску розсилки:
Що мотивує білорусів, які борються проти російських загарбників у лавах ЗСУ — переказ статті Енн Епплбом для The Atlantic про полк імені Кастуся Калиновського
Чому сучасним арміям стає все складніше уникати міських боїв — переказ статті The Economist
«Горбачов так і не зрозумів, що він зробив» — замітка Енн Епплбом до смерті останнього лідера Радянського Союзу
Бонус — рекомендую свою статтю про український медіаринок на сьомому місяці війни
Усі ці дописи раніше з’являлися у нашому Телеграм-каналі; тож якщо вам зручніше читати їх оперативно там, підписуйтеся за посиланням
Письменниця Енн Епплбом написала для нового випуску журналу The Atlantic статтю про полк імені Кастуся Калиновського — угруповання білорусів, яке бореться проти російських загарбників у лавах ЗСУ.
Кастусь Калиновський був одним із очільників Січневого повстання проти Російської імперії у 1863 році. Як і їхній патрон, білоруські добровольці борються проти російського гніту — і сподіваються звільнити Білорусь від диктатури Лукашенка. «На їхні форми зібрали гроші прибічники з Польщі та Білорусі. Їхня зброя надана українською армією. Їх інструктор — із балтійської країни».
Епплбом зустрілася із групою добровольців у Варшаві, котрі готуються до відправки в Україну. Вони сповнені надії, але також відчаю від того, що «усі інші шляхи до політичних змін зникли». Чимало з них брали участь у протестах 2020 року і відчувають вину, що їхня революція не перемогла, і відтак Білорусь стала майданчиком для російського вторгнення в Україну півтора роки потому.
«К, чоловік, якому ще не виповнилося 30 — з розкуйовдженим світлим волоссям у зеленій футболці та рваних шортах — розповів мені, що почав свою кар’єру в державному органі в Мінську, але швидко зрозумів, що це означає. “Твоя робота, все, що ти робиш, спрямовано на те, щоб режим Лукашенка залишався при владі”, — каже він. Під час серії масових протестів після сфальсифікованих виборів у 2020 році — події, яку всі білоруські добровольці називають “революцією” — К. та його друг розповсюджували листівки з критичними до режиму гаслами. Друг зараз у в’язниці, відбуває чотирирічний термін… Після того, як Росія вторглася в Україну, К. мучився почуттям провини, не міг спати, розлючений через те, що провал білоруської революції дозволив російським ракетам летіти в Україну з Білорусі. “Я розумів, що ми маємо обов’язок їхати до Києва”, — каже він. “А потім ми поїдемо в Мінськ”».
Декотрі із добровольців походять з кола мінських інтелектуалів — наприклад, програмістів. Однак є також люди з робочого класу та колишні поліцейські (а також колишні кримінальники). У полку Калиновського служать також декілька колишніх білоруських військових і силовиків.
Як пише Епплбом, усі добровольці проходять через процес перевірки. Очільник варшавського вербувального пункту Павел Кухта розповідає, що «білоруські кіберпартизани» зламали бази даних, які використовує білоруський КДБ, і так перевіряють дані потенційних добровольців.
Також Епплбом відвідала тренувальну базу полку Калиновського в центральній Україні і поговорила там із іншими його представниками — зокрема людьми, котрі провели вже кілька десятиліть в білоруському опозиційному русі і спостерігали перетворення із «м’якого авторитарного правління голови колгоспу» у криваву диктатуру.
Як пише авторка, вояків полку Калиновського мотивує «віра у те, що білоруський режим одночасно значно слабший і значно більш небезпечний, ніж багато хто вважає». З одного боку вони впевнені, що Лукашенко глибоко непопулярний серед білорусів — його підтримують здебільшого чиновники та пенсіонери, які залежать від державного забезпечення. З іншого боку, Лукашенко може бути готовий на все, щоб залишитися при владі — навіть дозволити Путіну запустити ядерну зброю з білоруської території.
Білоруські добровольці вважають, що повалення режиму Лукашенка допоможе розвалити російський імперський проєкт — а «Лукашенка значно простіше скинути, ніж Путіна».
Як пише Епплбом, воїни полку Калиновського сподіваються на більшу допомогу Заходу, але розуміють, що для того, аби повернутися додому, їм потрібно самим вибороти свободу Білорусі. Звичайно, вони можуть заплатити за це життям, «але якщо вони не будуть боротися, вони можуть заплатити іншу ціну: якщо Україна програє і Росія посилить свій вплив, то Білорусь залишиться диктатурою, і вони ніколи не зможуть повернутися додому».
Читати повну статтю (~15 хвилин на прочитання)
Традиційно воєначальники намагалися уникати бойових дій у містах — вони складні і призводять до великих жертв. Утім, сьогодні арміям стає все складніше уникати міських битв, пише The Economist.
Військові не люблять битви в містах з різних причин. По-перше, вони потребують величезних ресурсів. Як розповідає в інтерв’ю американський полковник, на штурм однієї будівлі може бути потрібен цілий батальйон.
Також густонаселені райони є природним місцем для засідок проти солдатів. Крім того, міста часто мають великі підземні мережі — наприклад, печери навколо сирійського Мосула чи «Азовсталь» у Маріуполі. Супутникова навігація і дрони, на які західні армії звикли покладатися, не досягають до таких місць.
Зрештою, бої в містах створюють великий ризик для мирних жителів. Росію це не хвилює — крім Маріуполя, Сєвєродонецька та низки інших українських міст, росіяни знищили також Грозний у Чечні і Алеппо в Сирії, нагадує The Economist. Однак американці та європейці змушені із цим рахуватися — і можуть постати перед вибором між безпекою своїх солдатів та безпекою цивільного населення міста, за яке воюють.
Однак чим далі, тим більше армії змушені стикатися із міськими боями.
«У липні начальник генерального штабу Британії оголосив, що британська армія, яка протягом останніх двох десятиліть здебільшого боролася з низькотехнологічними інсургентами, у майбутньому “здебільшого буде вести бойові дії в містах”. У виступі перед Військовою академією США у травні генерал Марк Міллі, найвищий за званням військовий Америки, сказав курсантам-випускникам, що їм доведеться переобладнатися для міст. Це змінить армії, попередив він, з “великими наслідками” для всього від камуфляжу та зброї до конструкції транспортних засобів і логістики».
Це чітко видно на прикладі російської війни в Україні — зокрема в Маріуполі, який чи не найбільше серед українських міст постраждав від російського вторгнення. Однак міські битви грали важливу роль і в інших недавніх війнах, як-то в Сирії.
У чому причина змін? Частково це просто спричинено урбанізацією — протягом майже всієї історії більшість людей не жили в містах, але в останні десятиліття це змінилося. Зараз понад половина населення світу живе у містах, до 2050 року ця цифра зросте до двох третин.
Деякі країни урбанізовані особливо сильно. «Китайське вторгнення на Тайвань, якщо воно станеться, вимагало б від Народно-визвольної армії [КНР] пробиватися крізь міста острова, у яких проживає 80% його населення».
З іншого боку, міста стають більшими за населеннями — а армії тим часом зменшуються за чисельністю. Як розповідає The Economist, за Сталінград, місто з населенням у 400 тисяч, билося півмільйона солдатів. У 2016 році у битві проти ІДІЛ лише 100 тисяч воїнів брали Мосул — місто з населенням 1,7 мільйона.
Тому західним арміям доводиться тренуватися. «Під час недавніх навчань у Лідсі, на півночі Англії, солдати 21-го інженерного полку Британії проходили міські тунелі у виснажливих умовах, при слабкому освітленні та у воді по коліна» — вперше з часів Корейської війни. А також доводиться згадувати забуті уроки історії — і, звичайно, вивчати уроки російсько-української війни.
Читати повну статтю (~10 хвилин на прочитання)
У журналі The Atlantic вийшла замітка Енн Епплбом про спадщину Міхаіла Горбачова до його смерті.
Епплбом ставиться до Горбачова із виправданим скепсисом — як до чоловіка, який був породженням радянської номенклатури та розвалив жорстоку радянську імперію випадково, проти своєї волі і не осягнувши того, що відбулося.
Як пише авторка, «майже ніхто в історії не мав такого глибокого впливу на свою епоху, водночас так мало розуміючи [цей вплив]».
Головне досягнення Горбачова — не те, що він зробив, а те, що він не зробив:
«Він не наказав східним німцям стріляти в людей, які переходили стіну. Він не запропонував польським комуністам допомоги коли їхня економіка зазнала краху. Він не розпочав повномасштабну війну, щоб запобігти відокремленню країн Балтії або щоб не дати українцям проголосити незалежність… Він зробив кілька реакційних спроб уповільнити події, і в процесі цього загинули люди — найвідомішими випадками є Вільнюс та Тбілісі. Але він не був таким лихим, як деякі з його попередників і наступників, і він, зрештою, не застосував масове насильство, щоб утримати імперію. Він також не використав насильство, щоб утриматися при владі».
У той же час невігластво Горбачова також лягло в основу багатьох проблем пострадянського простору, зокрема російського вторгнення в Україну:
«Через те, що він не розумів, що відбувається [під час перебудови і розпаду СРСР], Горбачов… не підготував своїх співвітчизників до масштабних політичних та економічних змін. Він не допоміг сформувати демократичні інституції та не заклав основи для впорядкованої економічної реформи. Він усунув стару систему, нічого не поставив на її місце, а потім, здавалося, був шокований і здивований, коли вакуум заповнила мафіозна держава. Що найважливіше, він не пояснив росіянам, що їхня імперія була репресивною та ненависною для багатьох її неросійських підданих, та що її демонтаж став величезним розширенням свободи людей. Він не закликав до повної рефлексії радянського минулого, і її так і не сталося. Навіть згодом він не зміг зрозуміти значення того, що відбулося. Після 2014 року він неодноразово заявляв про свою підтримку анексії Криму президентом Росії Путіним, яка допомогла каталізувати хвилю імперської ностальгії, що тепер принесла нам війну в Україні».
Читати повну статтю (~5 хвилин на прочитання)
У англомовному виданні про медіа The Fix вийшло моє інтерв'ю з Отаром Довженком про те, як почуває себе український медійний ринок на сьомий місяць війни. (Якщо коротко, то краще, ніж можна було боятися, але прогнози не надто оптимістичні)
Також у статті: чим проблематичний телемарафон «Єдині новини», які наслідки виходу Ріната Ахметова з медіаринку та на які класні українські медіапроєкти варто звернути увагу.
Читати статтю (~10 хвилин на прочитання)