Хто очолить НАТО після Столтенберга — Old York Times #57
І як американці допомагають захищати від кібератак Україну та інших союзників
Привіт! Продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про Україну та світ.
У цьому випуску розсилки:
Хто очолить НАТО після Столтенберга?
Як американці допомагають захищати від кібератак Україну та інших союзників
Рекомендація подкасту про Сі Цзіньпіна від The Economist
А також корисна реклама — розповідаємо про міжнародний фестиваль документального кіно Docudays UA, який проходить із 12 листопада до 30 грудня.
Хто очолить НАТО після Столтенберга?
НАТО було засноване після Другої світової війни, але сьогодні на фоні російської агресії в Європі альянс важливий як ніколи. Уже вісім років його очолює норвежець Єнс Столтенберг — і зараз триває активне внутрішнє обговорення щодо того, хто його замінить. Про це розповідає The New York Times.
«Людина, яка отримає роботу [генерального секретаря], безсумнівно, очолить НАТО в один із найкритичніших моментів в історії альянсу. Війна в Україні призвела до збільшення кількості військ НАТО на кордонах Росії, потенційних нових членів Швеції та Фінляндії та нових вимог до фінансування та обладнання. Хоча НАТО працює на основі консенсусу, його очільник відіграє важливу роль в балансуванні вимог держав-членів і в озвученні позиції Заходу світовій аудиторії».
Сильною кандидаткою, за даними джерел NYT, може стати Христя Фріланд — канадська політикиня українського походження, заступниця прем’єр-міністра і міністерка фінансів Канади.
«Переваги [Фріланд] суттєві: вона володіє англійською, французькою, італійською, українською та російською мовами; вона має досвід керування складними міністерствами; вона майстерно проводить прес-конференції та інші публічні виступи; і вона стане першою жінкою та першою людиною з Канади на цій позиції».
Водночас європейці хотіли б бачити лідером НАТО когось із країн-членів ЄС: зрештою, разом із майбутніми членами Швецією та Фінляндією, із 32 країн НАТО 23 будуть з Європейського Союзу. Одного європейського кандидата немає, зараз ходять розмови про трьох — прем’єр-міністерку Естонії Каю Каллас, президентку Словаччини Зузану Чапутову і колишню президентку Хорватії Колінду Грабар-Китарович.
Тим часом Британія може запропонувати свого міністра оборони Бена Воллеса. (Американці традиційно не займають позицію генерального секретаря НАТО; натомість американський генерал є Верховним головнокомандувачем Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі).
Ще один варіант — продовжити на посту Столтенберга; цьогоріч його вже залишили на один додатковий рік.
«Ключовим фактором у виборі кандидатів буде їхня позиція щодо підтримки України у війні проти Росії. Як би рішуче вони не виступали проти російського вторгнення, країни Західної Європи на кшталт Франції та Німеччини хочуть будувати плани на після закінчення війни, яким би воно не було, і захочуть [побачити на позиції генсека] когось, хто готовий спробувати побудувати нові, більш стабільні відносини з Москвою».
У цьому контексті Каллас і Фріланд можуть вважатися аж занадто проукраїнськими, розповідають джерела NYT.
У будь-якому випадку, поточна каденція Столтенберга триватиме до вересня 2023 року, і з потенційних кандидатів ще ніхто не оголосив про бажання очолити НАТО публічно.
Читати повну статтю (~6 хвилин на прочитання)
Де подивитися якісне документальне кіно — міжнародний фестиваль Docudays UA у листопаді-грудні
#реклама
Раніше ми писали про фестивальний вікенд від Docudays UA у Києві. Але це був лише початок: з 12 листопада до 30 грудня 19 Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA пройде по всій Україні. Він розпочався у Львові і побуває у 22 областях України.
Тема цьогорічного Мандрівного Docudays UA — «Надзвичайний стан» — дуже зрозуміла та близька всім українцям та українкам. Надзвичайний стан — це виняткова ситуація, коли звичне життя та плани на майбутнє поставлені на паузу. А базові життєві потреби й людські права — під постійною загрозою.
До програми Мандрівного Docudays UA увійде блок короткометражних стрічок, знятих українськими режисерами й режисерками після початку повномасштабного вторгнення. Також будуть представлені іноземні та українські фільми з програми 19 DOCUDAYS UA, яку команда готувала ще взимку для показів у кінотеатрах мирного Києва. Детальніше з кінопрограмою можна ознайомитися на сайті Мандрівного Docudays UA.
У рамках фестивалю команда підготувала спецпроєкт «Чому українці перемагають». Це 10 історій стійкості про незламність, боротьбу та перемоги регіональних координаторів/-ок Мандрівного Docudays UA. Читайте щотижня на сайтах Мандрівного та Суспільного, медіапартнера фестивалю.
Вже традиційно під час Мандрівного відбудуться події правозахисної програми RIGHTS NOW!. Це п‘ять розмов у форматі онлайн, де разом з експерт(к)ами можна обговорити й відрефлексувати наслідки війни. Зокрема, організатори поговорять про вплив війни на довкілля, про те, яким буде українське суспільство після перемоги та про досвід ведення вагітності та пологів за час війни.
А в межах кампанії «Разом — за безпечні пологи» дізнаємося, який досвід ведення вагітності та пологів за час війни слід врахувати у повоєнній відбудові. Також обговоримо, чому важливо фіксувати події життя та побут під час війни й розповімо про новий проєкт фестивалю «Архів війни». Заходи правозахисної програми будуть також доступними на DOCUSPACE.
Також на DOCUSPACE можна буде переглянути кінопрограму «Надзвичайний стан». Стрічки будуть доступними лише на території України.
Детальніше про події можна буде дізнатися у регіональних координаторів та координаторок фестивалю. Стежте за оновленнями на фейсбук-сторінках та на сайті Мандрівного Docudays UA.
Як американці допомагають захищати від кібератак Україну та інших союзників
BBC розповідає про американську місію, яка допомагає Україні захиститися від російських кібератак — і як такі місії працюють в інших країнах.
На початку грудня невелика група військових США — близько 40 людей — прибула до України, щоб допомогти оборонити країну від російських кібератак.
Хоча це було ще до початку великої війни, допомога була дуже актуальною. Росія здійснювала атаки на Україну у кіберпросторі з 2014 року (зокрема в Україні була здійснена перша атака, коли хакерам вдалося відключити електростанцію на віддалі), а на початку 2022 року посилила хакерську активність, готуючись до вторгнення.
Американські військові покинули Україну ще до 24 лютого. Утім, із початком відкритого вторгнення Україна виявилася значно стійкішою, ніж цього очікували союзники — в тому числі й у кіберпросторі. Росіянам не вдалося порушити ключові комунікації на кшталт залізниці.
«Українські урядовці розповідають, що цього вдалося досягти частково завдяки допомозі союзників, зокрема кіберкомандування США та приватного сектору, а також завдяки все більшому власному досвіду України. Тепер США та інші союзники звертаються до українців, щоб повчитися в них».
Як пише BBC, місія, яка приїжджала до України майже рік тому, не унікальна. Із 2018 року військові оператори США відвідали біля 20 країн-союзників США у Європі, Близькому Сході й Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Такі місії можуть бути контроверсійні у країнах, де вони відбуваються: як відомо, американці мають звичку стежити не лише за противниками, а й за союзниками. Зокрема тому найбільш потужні країни на кшталт Британії чи Німеччини, котрі мають достатньо власної експертизи, не залучають американців.
«Підозри означають, що молоді чоловіки та жінки, які прибувають на місію, часто стикаються з складним тестом своїх дипломатичних навичок. Вони з’являються в аеропорту, везучи десятки ящиків із загадковим технічним обладнанням, і їм потрібно швидко побудувати довіру, щоб отримати дозвіл на чутливу операцію — встановити це обладнання в урядових комп’ютерних мережах країни, щоб запустити пошук загроз».
Допомагає подолати недовіру наявність спільного ворога — найчастіше йдеться про Росію, хоча не лише. На фоні все більшої загрози деякі країни не приховують того, що американці їм допомагають — як-то Латвія та Хорватія.
Американські військові також отримують від цього користь:
«”Полювання” не є альтруїстичним актом американської армії. Воно допомагає американським командам набути практичного досвіду, а також корисне для відбиття загроз в самій Америці».
Читати повну статтю (~8 хвилин на прочитання)
Також на BBC вийшла україномовна версія статті (але переклад доволі неякісний, тому раджу при можливості читати оригінал)
Хто є найвпливовішою людиною світу? Як стверджують автори нового подкасту The Prince від The Economist, це китайський лідер Сі Цзіньпін. Він повністю контролює величезну організацію — стомільйону Комуністичну партію Китаю — яка у свою чергу управляє найбільшою країною світу.
Сі Цзіньпін при владі уже десять років, і недавно його призначили на новий термін на посаді генсека ЦК КПК. Третій п’ятирічний термін став безпрецедентним у історії комуністичного Китаю після Мао — і він показує, наскільки Сі консолідував владу.
Подкаст The Prince у восьми випусках розповідає про історію становлення Сі та основні теми його правління:
жорстка боротьба з корупцією, яка принесла йому популярність (і допомогла позбутися політичних суперників);
не менш сувора інтернет-цензура;
жорстокі репресії проти уйгурів у Синьцзяні;
протистояння із Заходом;
боротьба з ковідом.
До речі, боротьба з ковідом при Сі для мене особливо цікава, бо вона показала усе найкраще та найгірше сучасного Китаю. На самому початку цензура заблокувала вчасне поширення інформації про вірус, що, можливо, й стало каталізатором пандемії. Згодом завдяки неймовірним технологічним досягненням Китаю вдалося взяти ковід під контроль — але ці ж інструменти дозволяють партії запровадити ще жорсткіший контроль над суспільством загалом. Тепер ідеологічна впертість китайського керівництва змушує їх покладатися на менш ефективні китайські вакцини замість кращих західних.
Принагідно з подкасту можна дізнатися трохи цікавих і маловідомих фактів про Сі (хоча не так багато, бо державна цензура старанно оберігає його біографію) — наприклад, що в якийсь момент його дружина, відома китайська співачка Пен Ліюань, була значно відомішою за свого чоловіка; або що в юності його сім’я пережила репресії і нестачу їжі, що сильно вплинуло на світогляд Сі.
Назва подкасту — алюзія як до походження Сі (його батько Сі Чжунсюнь був революціонером і високопосадовцем після перемоги комуністів, хоча згодом потрапив у немилість Мао), так і до «Державця» Макіавеллі.