Українські військові вражають американців своєю кмітливістю — Old York Times #62
А ще: як війна в Іраку послабила американську армію; підбиваємо підсумки пандемії у Швеції
Привіт! Продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про Україну та світ.
У цьому випуску розсилки:
Як українські військові навчаються керувати системами ППО Patriot — репортаж Politico
Як війна в Іраку послабила американську армію
У Швеції був унікальний підхід до боротьби з пандемією. Чи мало це якийсь вплив?
Politico зробили репортаж із навчального центру у США, де українські військові навчаються керувати системами протиповітряної оборони Patriot — і вражають американців тим, як швидко опановують їх.
Зенітно-ракетні системи Patriot є одними із найскладніших та найсучасніших озброєнь такого типу; вони дозволять українській армії збивати цілі, які наразі нашій ППО не під силу. 65 українських військових — ветерани російсько-української війни, «здебільшого чоловіки, але також кілька жінок» — проходять навчання на військовій базі Форт Сілл у штаті Оклахома з початку цього року.
Як пише Politico:
«Коли в січні Пентагон оголосив, що українці розпочнуть навчання у Форт-Сіллі, посадовці попереджали, що навчання може тривати місяцями — навіть до року. Але [зараз] американські військові розповідають, що українці, які вже були досвідченими воїнами протиповітряної оборони, коли вони прибули в січні, та які були обрані Києвом для завершення навчання, освоїли американську систему набагато швидше, ніж очікувалося».
«“Patriot” — це дуже складна система для експлуатації, і зазвичай американським солдатам потрібно до року часу, щоб освоїти її. Але вже за кілька тижнів українці навчилися самостійно розгортати систему проти симульованої загрози менш ніж за 45 хвилин, що є стандартом армії США. За словами одного американського тренера, вони виконують цю “кульмінаційну подію” два-три рази на день, щоб отримати якомога більше практики перед поверненням до Європи».
Складнощі виникали лише із дрібнішими моментами як-то мовним бар’єром. Як пише авторка статті, група починала підготовку лише із двома перекладачами, але швидко їх кількість збільшили майже у десять разів.
Паралельно інша група українських військових навчається у Європі за допомогою нідерландської та німецької армії — країни яких також передали Україні свої системи Patriot. Незабаром обидві групи проведуть фінальні випробування, і зброя опиниться в Україні. Військові, які пройшли навчання на Заході, будуть тренувати своїх колег уже в Україні.
Читати повну статтю (~6 хвилин на прочитання)
Читайте також: україномовний репортаж із Форт Сілл від «Голосу Америки»
20 років тому минулого тижня почалася американська війна в Іраку. Вторгнення майже універсально вважається провалом США: хоча американці швидко взяли Багдад і повалили режим Саддама Хусейна, вони не змогли побудувати мирну демократію взамін, а натомість на багато років загрузли у партизанській війні. Більше того, американцям так і не вдалося підтвердити свої підозри у наявності в Хусейна зброї масового знищення та його зв’язки з Аль-Каїдою — причини, через які ця війна почалася у принципі.
До 20-річчя з початку вторгнення міжнародні медіа публікують багато ретроспектив про те, що і чому пішло не так. У одній з них редактор The Economist Шашанк Джоші пише про негативну спадщину війни в Іраку для американської армії: останні два десятиліття американці фокусувалися на партизанській війні, і це послабило їх готовність до протидії головним антагоністам сьогодення — Китаю та Росії.
«Коаліція на чолі з Америкою завоювала Багдад трохи більше ніж за три тижні — видатне використання грубої військової міці проти армії, яка на той час була четвертою за чисельністю у світі. Але в наступні роки Америка зав’язла у кампанії з побудови держави [в Іраку] і боротьбі з озброєними групами, зокрема сунітськими джихадистими, незадоволеними членами партії Баас Саддама Хусейна та шиїтськими бойовиками. Барак Обама… вивів американські війська в 2011 році, але вже у 2014 році був змушений відправити багатьох із них назад після того, як Ісламська держава, уламок Аль-Каїди, пройшлася маршем по північному Іраку і Сирії. Сьогодні в Іраку залишається близько 2500 американських військових».
Проблема у тому, що:
«…все це сталося у вирішальний для глобальної позиції Америки період. За десятиліття до вторгнення в Ірак військові витрати Китаю зросли приблизно вдвічі. За наступне десятиліття вони зросли в чотири рази. Тим часом Америка розтринькувала надзвичайні ресурси. Вартість військових операцій в Іраку з 2003 року сягає понад 800 мільярдів доларів у консервативному підрахунку, і трильйони за більш масштабними оцінками.
Проблема була не лише у марнотратстві. Понад десятиліття, незважаючи на широко розрекламовані зусилля адміністрації Обами здійснити “поворот” [pivot] американської стратегії на Азію та Тихоокеанський регіон, американські збройні сили присвятили велику частину своїх інтелектуальних та організаційних зусиль іррегулярній війні, з якою вони зіткнулися в Іраку і Афганістані».
Це проявлялося у тому, на що американська армія пріоритизувала ресурси і чому навчала новобранців:
«…Перевага в повітрі сприймалася як належне, а протиповітряною обороною нехтували. Війна спричинила “нищівну кризу готовності авіації” у військово-повітряних силах, “від якої вони ще не оговталися”, каже Марк Монтгомері, відставний контр-адмірал. Навики танкових операцій атрофувалися…»
Як пише автор статті, це почало змінюватися в останні роки, особливо із початком відкритого російського вторгнення в Україну у 2022 році. За минулі кілька років у США закріпився чіткий двопартійний консенсус, що Китай і (меншою мірою) Росія є ключовими cуперниками Америки. Утім, підсумовує Джоші, критичний час було втрачено через війну в Іраку.
Читати повну статтю (~5 хвилин на прочитання)
Пам’ятаєте пандемію і особливий підхід Швеції до боротьби з нею? Там ніколи не було суворого локдауну: початкові школи продовжували працювати офлайн, паби і кав’ярні не закривалися, навіть маски майже ніхто не носив (два роки тому я жив у Швеції у розпал пандемії і писав про це детальніше).
Противники цього підходу стверджували, що він призведе до непропорційної кількості важких захворювань і смертей; прихильники — що він суттєво допоможе економічному розвитку й добробуту шведів.
Однак у підсумку, як стверджує дописувач The New York Times Девід Воллес-Веллс, неправими виявилися і затяті песимісти, і палкі оптимісти — Швеція пережила «абсолютно середньостатистичну пандемію».
«Увесь масив даних не містить майже ніяких індикаторів будь-якої особливої чи незвичної урядової реакції — ні в показниках смертності у країні, ні в її економічній траєкторії, ні в більш нечіткому наборі показників, які ми можемо використовувати для оцінки впливу на якість життя…»
Рівень смертності у Швеції приблизно на одному рівні з іншими заможними країнами — трохи вищий, ніж у більшості інших скандинавських країн, але нижчий, ніж у Західній Європі.
Як пише Воллес-Веллс, ймовірно важлива причина нижчої смертності в тому, що з великим відривом найефективнішим заходом боротьби з пандемією є вакцинація — вона у Швеції пройшла успішно. Обмеження на кшталт локдаунів просто не мають настільки великого впливу, як могло здаватися.
«У контексті, коли хвороба циркулює достатньо вільно, щоб зрештою охопити все населення, загальна кількість інфекцій, ймовірно, має менший вплив на смертність, ніж те, наскільки добре населення захищене вакцинацією, коли надходять хвилі початкових інфекцій. Заходи з пом’якшення, звичайно, можуть зменшити поширення та допомогти затримати інфекцію, доки не будуть доступні вакцини. Але ефект, порівняно з самою вакцинацією, відносно невеликий: наприклад, високо оцінене дослідження в Бангладеш показало, що потроєння використання масок призвело лише до 11-відсоткового зниження загальної кількості заражень, тоді як у середньому вакцинація знижує ймовірність тяжких наслідків та смерті на понад 80 відсотків…»
З іншого боку Швеція не відчула й особливих переваг від ліберальних обмежень першого року пандемії, принаймні якщо вірити статистичним даним. Як й інші європейські країни, Швеція пережила глибоку рецесію у 2020 році, а потім швидке відновлення економіки. Якщо подивитися на більш абстрактні метрики — рівень тривожності та депресії серед шведів з початку пандемії нижчий, ніж серед американців та британців, але вищий, ніж у Норвегії та Нідерландах.
Чому так? Можливо, пише автор статті, шведські обмеження не були настільки вже й відмінними від інших країн. «Шведський уряд значною мірою покладався на свої квазі-лібертаріанські меседжі, наголошуючи на індивідуальній відповідальності своїх громадян і уникаючи [нав’язливих загальнонаціональних заборон]. Але як на місцевому, так і на національному рівнях вони все ж підготували суттєвий набір рекомендацій, спрямованих на пом’якшення наслідків» — наприклад, обмеження публічних заходів до не більше восьми людей та рекомендації залишатися вдома тим, для кого це можливо.
Загалом аналіз Воллеса-Веллса цікавий і проникливий, але з попередньої цитати видно, як він дивиться на Швецію через американську перспективу. Те, на чому він не наголошує, але що, припускаю, є найбільш логічним висновком — усі дані вказують на те, що розрахунок шведської влади виявився правильним, але він був актуальним лише для заможної скандинавської країни з високим рівнем соціальної довіри. Шведи добросовісно виконують обмеження навіть якщо вони введені у вигляді рекомендацій та / або якщо за їхнє невиконання немає ніякого реального покарання — а у США (чи й в Україні) це не спрацювало б. Іншими словами, причина, чому Швеція могла собі дозволити ліберальніші обмеження і не особливо відчути цього у результаті, не надто відрізняється від причини, чому Швеція є однією з найуспішніших і найзаможніших країн світу в принципі.
Читати повну статтю (~11 хвилин на прочитання)