🟡Майбутнє ШІ в медіа
І ще п'ять історій про медіа і технології
Привіт!
Сьогоднішній випуск розсилки — про медіа і штучний інтелект. Фіксую п’ять думок і передбачень про те, як штучний інтелект змінить медіаспоживання у наступні кілька років, і рекомендую ще кілька цікавих статей і подкастів про медіа і технології.
П’ять думок про майбутнє ШІ в медіа
Як штучний інтелект змінить медіа у наступні кілька років? Ось п’ять ідей:
1. Перемикання між різними форматами споживання одного матеріалу стане елементарною зручністю. Можна буде легко прослухати статтю чи прочитати подкаст.
2. Мовні бар’єри у споживанні контенту будуть значно меншими. Можна буде не лише прочитати статтю будь-якою мовою, а й прослухати подкаст чи переглянути відео зручною вам мовою.
3. Інтернет заполонять прісні, безбарвні ШІ-генеровані тексти. Це створить зворотний тренд — попит на письмо із сильним персональним стилем, створене без жодного втручання штучного інтелекту.
4. Разом з тим, не використовувати ШІ загалом, навіть для технічних завдань на кшталт коректури тексту, буде розкішшю на кшталт ручного шиття одягу.
5. Медіа ризикують втратити один з найбільших каналів дистрибуції — пошуковий трафік. Тому їм важливо буде розвивати канали, які дають прямий зв’язок з аудиторією без посередництва алгоритмів — наприклад, розсилки, подкасти і мобільні додатки.
Що ще почитати і послухати про медіа — кілька рекомендацій
Ґрейдон Картер, який був головним редактором американського журналу Vanity Fair з 1992 по 2017 роки, кілька тижнів тому опублікував свої мемуари. Тому зараз в американських медійників хвилинка ностальгії — згадують давньоминулу епоху, коли журнали були неймовірно прибутковим бізнесом і ніхто не рахував гроші, поки не прийшла епоха онлайн-реклами і соцмереж.
Повні мемуари читати не планую, але цікаво було прочитати статтю Браяна Барроу, який був автором у Vanity Fair усі 25 років правління Картера. Це наполовину огляд книжки колишнього боса, а наполовину власні міні-мемуари — Барроу розповідає про власний шлях і яскраво описує розкоші золотої доби Vanity Fair (найбільш яскравий факт: на піку він де-факто отримував понад 160 тисяч доларів за журнальну статтю).
Якщо трохи вдатися в філософію, це історія не лише про медіа і бізнес, а й про те, що деколи в житті з нами трапляються (незаслужено) хороші речі, які треба вміти вчасно розпізнати і цінувати.
А якщо повернутися до бізнесу — то ознака часу: після Vanity Fair Картер запустив новий медіабізнес, у центрі якого імейл-розсилка.
The Grill Room — зараз один з моїх улюблених подкастів про медіа, бо у ведучого є доступ до лідерів найбільших і найцікавіших видань в англомовному медіапросторі.
З недавнього — цікаве інтерв’ю з головною редакторкою The Economist Зенні Мінтон Беддоуз: про бренд журналу в епоху коли традиційний глобальний ліберальний порядок все менше в моді і про секрет його бізнес-успіху.
Поки фінансування від USAID пішло і навряд чи повернеться, потужний механізм для фінансування некомерційних організацій у Європі — можливість перенаправити 1-1,5% свого податку на прибуток обраній громадській організації чи благодійному фонду. В Україні такої практики немає, але є в багатьох наших сусідів, зокрема Угорщині, Польщі й Румунії.
У розсилці Media Finance Monitor вийшов гарний огляд того, як ця практика зародилася (іронічно, в Угорщині) і як допомагає незалежним медіа. Раніше ми в The Fix писали про успішні кейси «податкового фандрейзингу» — OKO.Press у Польщі й Partizán в Угорщині.
Ще два англомовні подкасти, варті вашої уваги:
Інтелектуал і полімат Тайлер Ковен розповідає, як він використовує штучний інтелект.
Community notes — один з небагатьох по-справжньому успішних продуктів Твіттеру. Його творці детально розповідають, як він працює.