Привіт!
За довге липневе відрядження я лише встиг прочитати три цікаві статті із ранньочервневого випуску The New Yorker. Тому коротко розповідаю про них + додаю архівний матеріал про те, чому заможний Сінгапур не відмовляється від смертної кари.
Мізогінія, мізофонія, ксенофобія
1. Величезне розслідування про Ендрю Тейта і його брата Трістана — скандальних американських інфлюенсерів, яких підозрюють у зґвалтуваннях і торгівлею людьми. Вони улюблені блогери інцелів, яких поєднує прагнення знайти собі дівчину і зневага до жінок через те, що не можуть цього зробити.
У 2024 році Тейти вміло спозиціонували себе як прихильників Трампа, що дозволило їм довго ховатися в Румунії, подорожувати світом і уникати арешту. У цій історії багато тем, але одна з головних — як певний рівень комбінації публічності, спритності і близькості до Трампа дозволяє уникати відповідальності за навіть серйозні злочини. (Уже після виходу статті Тейтів заарештували; хоча ще не факт, що їм не вдасться якось вийти сухими з води).
2. Мало хто любить звук ремонту в сусідній квартирі чи гучний плач дитини в поїзді — але є люди, для яких навіть незначні звуки створюють дискомфорт чи біль. Цей стан називається мізофонія. Репортерка Нью-Йоркера поговорила з кількома такими людьми про те, як їм довелося адаптувати своє життя, і як вони борються за більшу обізнаність про мізофонію та включення її до офіційного каталогу хвороб та розладів.
«Мізофонія — нейрофізіологічний розлад, який загалом характеризується двома речами: сильною відразою до звуків і боротьбою за те, щоб переконати інших у серйозності цієї відрази. Цей стан не мав назви до початку нинішнього століття, коли подружжя нейробіологів Павел і Маргарет Джастребофф запропонували цей термін, — а за останні роки він став незрівнянно відомішим. У 2024 році дослідження під керівництвом Університету Міссісіпі показало, що критеріям мізофонії відповідають 4,6% дорослих американців. Loop, виробник берушів, просуває цілу лінійку варіантів для споживачів із цим розладом».
3. Розбір ініціативи обмежити населення Швейцарії 10 мільйонами. Як ви можете пам’ятати з міжнародних новин, Швейцарія — це країна з прямою демократією, де незвично багато питань вирішується на загальних референдумах. У червні швейцарці розглядали пропозицію не допустити збільшення населення до понад 10 мільйонів (зараз ~9 мільйонів), що було би безпрецедентним для будь-якої сучасної держави. Спойлер: уже після публікації статті референдум відбувся й ініціатива не пройшла; але все одно здобула неочікувано високу підтримку.
«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт
Архівний матеріал, який ми вперше публікували півтора роки тому
Сінгапур — одна із найбагатших і найбільш розвинутих країн світу. Водночас це (напів)авторитарна держава з обмеженою свободою слова, де владна партія ніколи не програвала вибори.
Сінгапур є однією з небагатьох заможних країн, де смертна кара не лише формально існує, а й активно застосовується. Наприклад, з 1991 до 2004 року там стратили понад 400 людей. У 2022 році — 11 людей; у 2023 — 5.
Також він виділяється тим, що там страчують не лише за злочини на кшталт убивства та зґвалтування, а й за наркоторгівлю. Це ставить Сінгапур в один ряд із Китаєм, Кувейтом, Іраном та Саудівською Аравією.
Для маленького міста-держави смертна кара стала спадком британської колоніальної адміністрації, але після набуття незалежності лише розширилася. Як пишуть дослідники, це було питанням національної безпеки: Сінгапур розташований недалеко від сумнозвісного «Золотого трикутника» — Таїланду, М’янми і Лаосу, де проблема наркотиків особливо гостра.
Справа не лише в сусідстві з ринками збуту наркотиків. Наявність смертної кари вписується в загальну схему історії розвитку Сінгапуру — міста-держави, яке перетворилася з відсталої колонії на країну першого світу завдяки прогресивному, але авторитарному управлінню батька-засновника Лі Куан Ю.
В останні роки опозиція до смертної кари в Сінгапурі більше вийшла в публічну площину. Як писали в The Atlantic кілька років тому:
«відновлення виконання смертних вироків [після дворічної паузи на час пандемії] викликало сплеск суспільних настроїв проти обов’язкової смертної кари. Тисячі доларів пожертвували родині Нагаентрана Дхармалінгама, малайзійця з IQ 69, якого, за словами його адвокатів, засудили за контрабанду приблизно трьох столових ложок героїну до Сінгапуру. Сотні людей зібралися на панахиду після того, як його стратили в квітні [2022] року».
Утім, навряд чи це принесе суттєві зміни. Попри міжнародну критику та скасування смертної кари у більшості країн світу, уряд не планує реформ і стверджує, що більшість громадян підтримують смертну кару. Недавнє опитування Міністерства внутрішніх справ показує, що дві третини сінгапурців вважають страту доречним покаранням за наркоторгівлю. За навмисне вбивство ця цифра ще вища — 85%.
Більше на тему:
Репортаж CNN із сінгапурської в’язниці, де відбуваються страти
Письменник Вільям Ґібсон колись назвав Сінгапур «Діснейлендом зі смертною карою» — у Вікіпедії є хороша стаття про це