Не соромтеся не дочитувати книжки — Old York Times #28
А ще грандіозний обман Гаррі Трумена та дві цікаві документалки про культуру
Привіт!
Цього разу замість блоку із короткими рекомендаціями розповімо вам дві історії у форматі невеликих заміток. А почнемо із основної статті тижня: чому можна не соромитися не дочитувати книжки (і навіть, можливо, нашу розсилку).
Отже, сьогодні у випуску:
«Чесність про читання»: Не соромтеся не дочитувати статті і книжки (навіть хороші)
Корисна реклама: розповідаємо про дві нові документалки, які відсьогодні можна переглянути в онлайн-кінотеатрі Docuspace
Ще дві цікаві історії:
Нова пошукова система, яка хоче створити альтернативу Google — і чому її варто сприймати серйозно
Як Гаррі Трумен усіх обманув, створивши собі імідж бідняка — і чому це важливо.
Стаття тижня
Стаття від Антона
«Чесність про читання»: Не соромтеся не дочитувати статті і книжки (навіть хороші)
У нашій культурі глибоко вкорінена ідея, що читати книжки й інші тексти треба у лінійному порядку, від першої сторінки до останньої. Але що, якщо часто це — не найкращий спосіб отримати найбільше цінності із них?
Керівник Open Philanthropy Голден Карнофскі написав цікаву замітку на тему «чесності про читання».
Основні ідеї:
✔️Навколо настільки багато цікавих нонфікшн-текстів: книжок, статей, дописів — що усе встигнути прочитати неможливо. Крім того, саме по собі прочитання без глибшої взаємодії із текстом (обдумування, конспектування, перечитування) часто означає, що ми швидко забуваємо прочитану книжку чи статтю.
✔️Тому не потрібно соромитися не читати матеріали повністю — наприклад, проглядати їх по діагоналі або читати лише окремі частини. «Має бути нормальним і очікуваним те, що люди часто не читають повний матеріал, навіть якщо він важливий для того, про що вони говорять».
✔️Читачі мають намагатися знайти частини матеріалу, які найбільш релевантні для їхніх інтересів — і збирати багато інформації із критичних оглядів чи реакцій до книжки чи статті.
✔️Автори (довгих) текстів повинні це враховувати: виділяти основні ідеї і допомагати читачам навігувати текстом.
✔️Звісно, важливо, щоб люди не створювали враження, що вони прочитали матеріал повністю, якщо цього не зробили. Коли коментуєте книжку чи статтю, яку прочитали лише частково, варто зробити відповідний дисклеймер.
Останній пункт виглядає занадто оптимістично, але загалом ця ідея видається мені важливою. Лише за кілька десятиліть ми перескочили із ситуації з постійним браком якісного контенту (який українці, звісно, відчували значно сильніше за американців через державну цензуру) у ситуацію із його надміром.
Я навіть не починаю говорити про вплив соцмереж — достатньо взяти просто миттєвий доступ до міріади якісних книжок, статей, блог-дописів і навіть Телеграм-каналів. Тож було б корисно враховувати це у тому, як ми підходимо до читання.
Читайте також:
Моя архівна стаття «Як нарешті змусити себе читати більше книжок». Один із пунктів — «не бійтеся закидати погані книжки».
Документалки тижня
#реклама
Своєю розсилкою ми щотижня відповідаємо на питання «що почитати» — а сьогодні також порекомендуємо, що подивитися.
Від сьогодні та протягом наступних двох тижнів у онлайн-кінотеатрі Docuspace можна подивитися два цікаві документальні фільми про культуру — «Китайські ван Гоги» та «Проект Бабця».
Ось про що перший фільм:
У китайському селищі Дафен живуть сотні художників. Шаленими темпами вони пишуть олією картини відомих західних митців/-кинь, іноді створюючи по 700 копій на місяць. У 2015 році доходи від продажу таких робіт сягали більш ніж 65 мільйонів доларів. Художник Сяоюн Чжао разом із родиною написали понад 100 тисяч автопортретів ван Гога. Відчуваючи спорідненість із відомим імпресіоністом, Чжао подорожує до Амстердаму, щоб побачити оригінали в музеї.
Другий фільм не менш цікавий:
Троє юнаків разом із бабусями вирушають у подорож Великобританією, Німеччиною та Угорщиною. Дорогою вони пригадують буремне минуле кожної з них: англійської шпигунки, танцівниці з нацистської Німеччини та угорки-комуністки, яка пережила Голокост. Це щирий та сміливий міжпоколіннєвий діалог, у якому юнаки досліджують себе та свою культурну спадщину.
Дуже радимо подивитися ці фільми — тим більше, що це можна зробити безкоштовно. Доступ до цих двох документалок відкривається зараз та буде актуальний до 16 серпня.
Ще дві цікаві історії
Від Антона
1. Google безроздільно домінує на ринку пошукових систем. Порівняно успішні альтернативи Гуглу — або дуже нішеві (як DuckDuckGo), або регіональні (як Яндекс). Neeva — новий сервіс, який намагається створити серйознішу альтернативу.
Вони створюють пошукову систему, яка буде доступна за платною підпискою. Neeva не зароблятиме на рекламі, а отже не буде монетизувати персональні дані своїх користувачів, як це робить Google.
Очевидний козир Neeva — її створють колишні топ-менеджери Google. Гендиректор цієї компанії Срідгар Рамасвамі раніше очолював рекламний бізнес пошукового гіганта. Зараз він намагається створити конкурента своєму колишньому роботодавцю, який — на відміну від інших ключових конкурентів Google — працюватиме за принципово іншою бізнес-моделлю.
Техножурналістка Кара Свішер взяла інтерв’ю із Рамасвамі для свого подкасту Sway від New York Times. Рамасвамі розказав про принцип роботи Neeva та плани на майбутнє (спойлер: в Україні вони з’являться ще не скоро).
Ми прагнемо протягом наступних п’яти років залучити п’ять відсотків Північної Америки та Західної Європи, населення яких біля 800 мільйонів людей, тобто ми говоримо про приблизно 15 мільйонів підписників. Це точка, при якій ми можемо комфортно підтримувати усі технології, потрібні, аби створити цей чудовий продукт.
Слухати (40 хвилин) • читати транскрипт
2. Гаррі Трумен був одним із найвпливовіших президентів США у новітній історії. На його адміністрацію припали ядерне бомбардування Японії та завершення Другої світової війни, план Маршалла та початок Холодної війни.
А ще Трумен по завершенню президентства успішно створив собі імідж чесного та бідного державного діяча, який ледве зводить кінці з кінцями, але відмовляється від прибуткових підробітків на кшталт платних промов для комерційних компаній, аби не плямити звання екс-президента. Настільки успішно, що за кілька років Конгрес прийняв «Закон про колишніх президентів», який передбачив велику пенсію та серію інших пільг для екс-президентів.
Але це все було брехнею, стверджує дослідник Пол Кемпос у своєму розслідуванні на основі приватних документів дружини Трумена. 33-й президент США був багатієм, коли покинув свій пост (за твердженнями Кемпоса — принаймні частково через те, що нелегально привласнював службові кошти). З урахуванням інфляції та загального збагачення американців, сьогодні його статки були б на рівні $58 мільйонів. З часом Трумен став ще багатшим.
Чому це важливо будь-кому, крім істориків? Кемпос стверджує, що ці одкровення мають стати для американців приводом переглянути щедрі пільги, які надають колишнім президентам — «закон, який дарує мільйони доларів урядових грошей чоловікам, які [все одно] скористалися своїм постпрезидентським статусом, щоб придбати чи розширити величезні особисті статки».
На більш концептуальному рівні Кемпос стверджує, що:
«те, що потрібно було більше 60 років, щоб ця історія спливла на поверхню… багато розповідає про те, що можна назвати політикою ностальгії: схильності усіх від професійних істориків до громадськості в цілому дивитися крізь скельця сентиментальності на певних історичних діячів та періоди, коли ми припускаємо, що нашою землею керували почесні люди, а Америка все ще була справді великою».
Читати (~20 хвилин)