🇺🇸 Що пішло не так з президентством Байдена?
Навіть якщо історія буде лагіднішою до Байдена, останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі
Я достатньо старий, щоб пам’ятати, як чотири роки тому Джо Байдена порівнювали із Франкліном Рузвельтом, найбільш успішним президентом в новітній історії США. Зараз ці порівняння виглядають смішно: у Байдена історично низький рівень підтримки, і мало хто сприймає його серйозно.
Можливо, історія з часом ви́правдає Байдена (як колись, наприклад, Гаррі Трумена). Він залишає за собою сильну економіку, а його інвестиції в інфраструктуру будуть давати свої плоди поступово. Але станом на січень 2025 року президентство Байдена виглядає невдалим. Незадовго до інавгурації Трампа варто подумати, чому так сталося.
Головна причина, звичайно, в тому, що партія Байдена програла вибори. One-term presidents в Америці рідко запам’ятовуються як успішні. За вайбами Байден зараз ближчий до Картера, ніж до свого колишнього боса Обами.
Загострює ситуацію те, що вибори виграв саме Трамп, а не якийсь інший республіканець. Увесь пітч Байдена як президента чотири роки тому́ був у то́му, щоб повернутися до нормальності і залишити епоху Трампового хаосу позаду.
Також демократи бачать особисту відповідальність Байдена у програші виборів. Він занадто довго відмовлявся визнавати, що його вік і кволість роблять його слабким кандидатом. Якби він загалом не балотувався на другий термін і відтак дозволив провести повноцінні праймеріз для того, щоб обрати найсильнішого кандидата, ситуація могла би бути іншою.
Водночас і поза результатами виборів у президентстві Байдена було багато невдач — як у внутрішній політиці (наприклад, безпрецедентний рівень нелегальної міграції), так і в зовнішній (наприклад, невдалий вихід американських військ з Афганістану).
Чим можна їх пояснити? Журналіст Vox Ділан Метьюз у своїй статті (яка фокусується на внутрішній політиці) виділяє головною проблемою нездатність Байдена розставляти пріоритети і робити вибір. «…спадщина Байдена у внутрішній політиці характеризується відмовою розставляти пріоритети, паралізуючим страхом розлютити будь-яку фракцію демократів, що надто часто закінчувалося тим, що жодна з них нічого не отримувала».
Літній вік Байдена і його нездатність бути в формі по 16-18 годин на добу були важливим фактором. Як пише Метьюз, «очевидно, що Байден, який приймає все менше рішень самостійно і все більше ізольований від будь-якої негативної інформації, яка могла б призвести до продуктивних змін у політиці, виявиться неефективним». Можливо, найбільша проблема Байдена просто в тому, що він став президентом на чотири чи дванадцять років пізніше, ніж було б оптимально для його фізичної форми. Утім, були й інші фактори, зокрема характер його перемоги на праймеріз 2020 року, через яку він залишився зобов’язаним багатьом фракціям Демократичної партії.
Спадок Байдена у зовнішній політиці також складний. У нього були очевидні успіхи: наприклад, він очолив західну коаліцію на початку російського вторгнення, що допомогло зберегти Україну. З іншого боку — його політика щодо підтримки України була надто нерішучою, а найбільше критики йому принесла непохитна підтримка Ізраїлю попри гуманітарну катастрофу в Газі.
Не здивуюся, якщо через кілька років (чи навіть кілька місяців) президентства Трампа маятник хитнеться в інший бік, і ми побачимо ностальгію за Байденом. Але останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі.