👨💼«Як побудувати кар’єру за диктатури»
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки:
Огляд нового дослідження про те, як автократичні режими спираються на посередніх і некомпетентних працівників
Три рекомендації статей і подкастів про медіа — менеджмент, пейволи і медіабізнес Сільпо
Для тих, хто підписалися недавно — вітаємо! Нагадую, що ці тексти також можна читати раніше в телеграмі: канали Old York Times (детальніші огляди цікавих ідей із англомовного простору) і Long Telegram (більш персональний і неформальний особистий канал про медіа, ШІ і все, що мене цікавить).
«Як побудувати кар’єру за диктатури»
Ми в Україні звикли нагадувати іноземцям, що не Путін фізично запускає ракети по українських містах і викрадає дітей. Для диктатури потрібні тисячі, десятки тисяч бюрократів, які її підтримують.
Інтуїтивно ми завжди розуміли, що на службу до диктаторів у першу чергу йдуть посередні й некомпетентні працівники, які не могли б просунутися в кар’єрі іншим способом, але тепер цьому є наукове підтвердження завдяки детальній базі даних усіх офіцерів аргентинської армії починаючи з кінця 19 століття.
«Стимули, які спонукають еліти зберігати лояльність, досліджено всебічно, проте рядові виконавці досі лишалися чимось на кшталт чорної скриньки. За браком реальних даних дослідники схильні були припускати, що вони співпрацюють через ідеологічний екстремізм, страх переслідувань або якесь поєднання обох.
Нове дослідження, що спирається на унікальний масив даних часів аргентинської Брудної війни 1970–80-х років, пропонує зовсім інше пояснення. Виявляється, що кар’єрний тиск, добре знайомий найманим працівникам усюди, — бажання оживити кар’єру, яка зайшла в глухий кут, чи здобути незначне підвищення — цілком може спонукати посадовців нижчої та середньої ланки порушувати професійні обов'язки, фундаментальні норми і навіть елементарну мораль. Люди, які ухвалюють такі рішення, як свідчить дослідження, — не екстремісти й не жертви. Найчастіше це просто посередні працівники, які шукають способу просунутися.
“Як побудувати кар’єру за диктатури” (Making a Career in Dictatorship) — нова книжка двох німецьких політологів, Адама Шарпфа і Крістіана Ґлесселя, — читається так, ніби хтось схрестив ідеї Ганни Арендт про “банальність зла” з посібником бізнес-школи про те, як отримати максимум із неефективних працівників.
Їхнє детальне дослідження аргентинської армії за доби переворотів і насильницьких зникнень показало, що саме неефективні працівники — яких автори називають людьми “під кар’єрним тиском” — поповнювали лави таємної поліції. Така служба, як показано в книжці, дозволяла їм “обійти” звичайну військову ієрархію й досягти підвищень та кар’єрного успіху, яких інакше вони нізащо б не здобули».
Настільки детальні і хороші дані у нас є лише для Аргентини, але свідчення підтверджують, що схожа ситуація була, наприклад, і в гітлерівській Німеччині чи сталінському СРСР.
«Сценарій, за яким лідер може створити лояльну службу безпеки, за словами [авторів], полягає в тому, щоб заснувати або перепрофілювати установу, здатну стати “другими сходами” для кар’єрного просування, щедро забезпечити її ресурсами й подбати, щоб бар’єри для працевлаштування там були низькими, — сигналізуючи, що вона пропонує кар’єрні можливості тим, хто не може знайти їх деінде. (Скорочення інших державних посад або урізання бюджетів може збільшити коло потенційних рекрутів.) Далі керівництво сигналізує про безкарність для людей на цих других сходах, запевняючи їх, що за скоєні зловживання вони не зазнають наслідків».
Звичайно, посилений інтерес до цієї теми викликаний не стільки тим, що всі раптово зацікавилися новітньою аргентинською історією, скільки побоюваннями, що Трамп робить щось схоже у США. Міграційна служба (ICE) стає із маргінальної державної агенції одним із найпотужніших правоохоронних органів — і політичним інструментом президента.
«…Водночас стати агентом ICE сьогодні легше, ніж будь-коли. Раян Шванк, колишній інструктор навчальної академії, у лютому свідчив перед Конгресом, що нові курсанти “закінчують академію попри поширене занепокоєння серед викладацького складу, що навіть в останні дні навчання курсанти не здатні продемонструвати впевнене володіння тактикою чи знанням законодавства, потрібними для виконання їхньої роботи”. Щоб випуститися з навчальної академії, новобранці ICE тепер мають скласти лише дев'ять практичних іспитів — порівняно з 25 іспитами, переліченими в навчальній програмі від липня 2021 року. Це непогана кар'єрна можливість для того, хто прагне просунутися».
Читати повну статтю (~10 хвилин)
P.S. На наступний день після того, як я написав цей огляд, реальне життя принесло одразу два нових приклади за день.
Бліц матеріалів про медіа
На Львівському медіафорумі я поговорив про медіаменеджмент і просто менеджмент з Наталією Антелавою, очільницею видання Coda — як стати хорошою менеджеркою, як ШІ змінює цю роль і як будувати культуру в remote-only командах.
Зараз можете почитати (або послухати ШІ-озвучку) англійською на The Fix.
Небагато великих медіа змогли побудувати стійкий бізнес на основі підтримки читачів, не ховаючи при цьому основний контент за пейволом. Найбільший приклад — це, мабуть, The Guardian. Менші — Daily Maverick і Kyiv Independent.
У новому матеріалі для The Fix наша дописувачка розповіла про ще один приклад — 15-річне італійське видання Il Post. «Сьогодні воно має понад 110 000 платних підписників, і підписки забезпечили близько 75% його доходу в розмірі 9,4 мільйона євро за 2024 рік, завдяки чому видання залишається прибутковим уже п'ятий рік поспіль».
Детальніше про те, як влаштований їх бізнес і на чому вони заробляють гроші, читайте у статті.
Важливий тренд в медіа — немедійні організації, від Uber до Нової пошти і Сільпо, починають монетизовувати доступ до великої аудиторії і багатих даних про цю аудиторію продаючи рекламу іншим компаніям.
Власне про медійний бізнес Сільпо — недавній випуск нового подкасту про «Сигнал і Шум» від Межі (Українська правда). Варто послухати, розширює горизонти погляду на медіа в Україні.
І загалом подкаст цікавий, раджу підписатися. До того виходили інтерв'ю з топ-менеджерами Megogo, Bolt і 24 каналу.