«Європейська правда» про вплив, ставку на відео і плани на майбутнє
Найцікавіше із мого інтерв'ю
«Європейська правда» — головний голос на тему Європи та євроінтеграції в українських медіа. Там працює менше 15 людей, але вони мають велику аудиторію і вплив на українську політику.
Для подкасту The Fix я взяв інтерв’ю у співзасновника і редактора Сергія Сидоренка та редакторки англійської версії Дар’ї Мещерякової. Поговорили про масштаби і вплив, фінансову модель, запізнілу ставку на відео і багато іншого.
Дивіться або читайте повне інтерв’ю англійською мовою (~30 хвилин на перегляд відео, ~10 хвилин на читання транскрипту), а сюди винесу чотири найцікавіші цитати Сергія Сидоренка українською.
Про масштаби «Європейської правди»:
«Ми досить невелика організація — лише 14 людей разом із технічним персоналом. Це справді небагато, з огляду на те, що ми випускаємо понад 10 великих матеріалів на тиждень і більш ніж 70 новин на день. Але нам вдалося здобути популярність в Україні, бо ми зайняли нішу, яка на момент нашого заснування у 2014 році була абсолютно порожньою: це насамперед європейське майбутнє України, а ще НАТО і відносини з європейськими партнерами. Після 2014 року, коли Росія вторглася в Крим і на схід, українці зрозуміли, що міжнародна підтримка справді має значення, — тому наше висвітлення цих тем стало важливим. Сьогодні ми маємо приблизно 2,5–3 мільйони унікальних відвідувачів на місяць…»
«Як читач я маю два враження від “Європейської правди”. По-перше, ви досить категоричні — редактори не бояться висловлювати чітку позицію у статтях. По-друге, ви маєте помітний вплив: люди, які ухвалюють рішення, читають вас і зважають на ваші позиції. То як ви балансуєте між нейтральною журналістикою з одного боку і чіткими позиціями і впливом з іншого?»
«Це непросте завдання. У класичному розумінні журналіст має сидіти десь на Місяці й спостерігати здалеку. Я колись працював за такою схемою, але не вірю, що вона працює — принаймні не в питаннях, настільки важливих для країни. Тому ми відкрито заявляємо, що маємо власну позицію.
Це стандарт звичайної журналістики, що існує розмежування між думкою і стрічкою новин, і ми його дотримуємося: стрічка новин просто відображає те, що відбувається. Але в довших текстах і статтях ми не лише можемо, а й мусимо займати позицію. У нашій сфері — європейська інтеграція, європейське майбутнє України — ми відкрито заявляємо, що стоїмо за це майбутнє. Можна сказати, що це необ’єктивно: якщо вибір стоїть між приєднанням України до Росії чи до ЄС, то ми свій вибір зробили, і про це говорить сама назва — “Європейська правда”. Але ми цілком неупереджені, коли йдеться про політичні партії та гравців, а також про дії ЄС. Ми цілком готові критикувати навіть тих донорів, які нас фінансують.
Це водночас і відповідь на питання, чому ми маємо вплив. Усі стейкхолдери в Україні знають, що нам не платить жоден український гравець — нас фінансують західні донори, і ми критикуємо навіть їх. Оскільки ми тримаємо дистанцію від кожного політичного гравця, ми критикуємо всіх — і хвалимо всіх, коли вони роблять щось правильно. Це створило міцний ґрунт для поваги до нашої аналітики в усьому політичному спектрі».
Про запуск YouTube-каналу і створення відео:
«…Відео — це те, щодо чого я вагався: не те щоб скептично ставився, але саме вагався. Наші донори й друзі багато разів підштовхували нас до цього, і відкладати це було помилкою. Коли переходиш у відео, отримуєш початковий поштовх, а на момент, коли ми почали — приблизно 2020 року, — було вже трохи запізно. Тож наш канал не такий популярний, як він, на мою думку, заслуговує. Якийсь час я переконував себе, що відео — для аудиторії, яка не є нашою основною: для людей, які не люблять читати і які не формують політику в Україні. Але я помилявся. Я почав чути, що високопосадовці — топ-керівники, народні депутати — посилаються на речі, які були в наших відео, але не в текстах. Вони казали мені, що легше слухати пояснення за кермом [ніж читати тексти]. Тож ми мусимо інвестувати у відео навіть тоді, коли аудиторія невелика, бо декому це потрібно саме так»…
«Багато великих медіа в Україні залежать від донорського фінансування, але настрій у багатьох із них такий, що вони хотіли б відійти від нього й знайти інші джерела. Звучить так, ніби вас донорське фінансування цілком влаштовує і найближчим часом ви не маєте серйозних планів це змінювати».
«Дивіться, я не знаю, наскільки близьке це майбутнє. Я не намагаюся робити прогнози на роки вперед. Побачимо, як розвиватимуться події, що буде з членством України [в ЄС]. Сподіваюся, одного дня ми просто скажемо, що виконали свою мету — ми в ЄС і НАТО. І я нарешті зможу зайнятися рибалкою».