Чому Байден такий нудний — Old York Times #22
А ще експансія аніме і чому треба завершувати розмови швидше
Привіт!
Цього тижня у розсилці:
Три статті, на які варто знайти час: експансія аніме; профіль Хабі Ламе — простого італійського хлопця, який став тікток-зіркою; чому розмови варто закінчувати швидше.
Рекомендація нон-фішкн книжки від Тетяни Гонченко, фрілансерки та авторки Телеграм-каналу «Непозбувний книгочтун».
Стаття про те, чому про Байдена ніхто не хоче писати книжки.
Рекомендації тижня
Рекомендації від Захара
1. Аніме вже давно дивляться не лише в Японії. І якщо раніше воно було кіном для гіків, то тепер це частина масової культури. За минулі десять років ринок аніме поза Японією виріс майже вчетверо — і тепер зрівнявся за розміром із японськими.
Головними драйверами популярності стали стрімінгові сервіси і пандемія. Netflix, Amazon Prime, Hulu дають доступ до сотень аніме-фільмів і серіалів. Вони зацікавлені створювати більше аніме, бо ціна на виробництво в рази нижча у порівнянні із іншим контентом, а популярність росте. Це стало особливо актуально у 2020 році: Голівуд не міг знімати високобюджетні картини через карантин. Аніме стало привабливою заміною.
Більше — у статті The Economist.
~5 хвилин на прочитання, 🔒 пейвол
2. Цікавий профіль від New York Times одного із найпопулярніших у світі тікток-блогерів Хабі Ламе. Ви можете за ним не стежити, але є великий шанс, що ви бачили його короткі влучні ролики. Хабі став популярний через свої відео, де він висміює дивні лайфхаки в інтернеті (як, наприклад, чищення банану ножем), і без слів показує, як треба робити правильно.
Мене зацікавила ця стаття через те, що Хабі — це чудовий приклад лібералізації образу успішного блогера в соцмережі. Хабі Ламе — простий італійський хлопець, який до початку пандемії працював на заводі на півночі Італії. Його відео — майже без монтажу, зняті на простий мобільний телефон. Тому він створює відчуття хлопця з народу.
~8 хвилин на прочитання, 🔒 пейвол
У нас теж є історії, як соцмережі, особливо TikTok, приносять популярність незвичним типажам блогерів. Даша Євтух з села на Полтавщині знімає прості і щирі відео про сільське життя — і збирає сотні тисяч переглядів. Недавно про неї вийшов цікавий репортаж на Reporters, також рекомендую
3. Якщо ви час від часу думаєте, що ваш співрозмовник говорить забагато і пора би завершувати — ви не самі. Також є великий шанс, що так хтось думає про вас. Нещодавний експеримент у Гарварді показав, що дві третини людей хотіли закінчити розмову швидше, ніж це сталося.
Часто люди продовжували говорити, бо боялися образити іншу людину швидким завершенням діалогу. Журнал Inc зробив підбірку порад, як цього уникнути у бізнес-комунікаціях.
~3 хвилини на прочитання
Книжка тижня
Цього тижня гостьова рекомендація книжки — від Тетяни Гонченко. Вона веде Телеграм-канал «Непозбувний книгочтун» — мабуть, наш улюблений книжковий блог. А ще Тетяна займається написанням текстів на фрилансі та веде цікавий канал про фриланс.
Зазвичай нам ніколи розбиратися у налаштуваннях, робити вибір та щось змінювати. Тому ми використовуємо базові налаштування усього на світі: від гаджетів, до страхового полісу. Відповідно, нами керують люди, що обирають, який набір опцій встановити «за замовчуванням».
Коли я прочитала цю думку у книзі двох науковців «Поштовх. Як допомогти людям зробити правильний вибір», це перевернуло мою свідомість. А й справді: ми роками можемо вдарятися ногою об шафу, яку хтось незручно примостив, але й не додумаємося, що її можна просто переставити. Двоє науковців — Кас Санстейн та Річард Талер аналізують, чому так відбувається, і чому ми готові діяти у збиток собі, аби лиш не приймати рішень.
Після цієї книжки я взяла за правило: змінювати все, що не подобається. Не задовольнятися «базовими налаштуваннями», а питати про варіанти та налаштовувати під себе довколишній світ — від приладів на кухні, до екрану на смартфоні. Прочитайте книжку «Поштовх», можливо також надихнетеся.
Стаття тижня
Стаття від Антона
Чому про Байдена не хочуть писати (критичних) книжок
Минулого року я писав про величезний ринок книжок про Трампа. Його ексцентричність і контроверсійність, постійні зливи інформації і плинність кадрів у адміністрації — усе створює привабливу нішу для книжок, особливо критичних. Ще на кінець минулого року про Трампа написали 1200 книжок (вийшла навіть книжка про книжки Трампа). І критичні книжки про нього продаються значно краще, ніж апологетичні
У цьому сенсі Байден — зворотна протилежність Трампу. Маккей Коппінс у The Atlantic пише про «проблему Джо Байдена» для консервативних видавців: про нього просто не хочуть писати і видавати критичних книжок.
Справа не в тому, що Байдена настільки усі люблять. Головна причина — його порівняно нудний і традиційний підхід до політики не особливо підходить для того, щоб бути предметом книжки, цікавої для масової (консервативної) аудиторії.
За словами одного видавця, праві медіа здебільшого зображають Байдена як слабкого старця, яким маніпулюють його соратники, а із такого образу не набереш матеріалу на цілу книжку.
Тут Байден відрізняється від своїх попередників-демократів Клінтона та Обами. Тих критикувати було значно простіше: Клінтона зображали як корумпованого казанову, а Обаму — як небезпечного радикала. Навіть про Гілларі Клінтон написали чимало критичних книжок, хоча вона так і не стала президентом.
Ще одна проблема консервативних видавців, за словами Коппінса — за останні п'ять років Трамп задав таку низьку планку, що республіканцям складніше критикувати Байдена.
Тому авторам-консерваторам доводиться шукати інші цілі для критики. Один із потенційних напрямів — загальні явища на кшталт «культури скасування» (cancel culture) чи соціалізму. Інший вектор — більш поляризаційні фігури на кшталт Хантера Байдена (сина президента, якого звинувачують у корупції), або віце-президентки Камали Гарріс. Утім, поки що консерватори не знайшли для себе ідеального суперлиходія.
Щоб ви не вважали розсилку «довшою, ніж треба» — на цьому все!
Якщо вам сподобався цей випуск, перешліть його кільком друзям і запросіть їх підписуватися на нашу розсилку.
Якщо вам переслали цей випуск, підпишіться на нас, аби отримувати розсилку щотижня.