Хто страждає від роботи з дому — Old York Times #23
А ще секретна безпекова команда Airbnb і спроба побудувати клаптик розвинутого світу у Гондурасі
Привіт!
Це черговий випуск розсилки Old York Times, у якій ми щотижня розповідаємо про найцікавіші нові статті й найбільш варті уваги ідеї із англомовного медіапростору. Нас також можна читати у Телеграмі; якщо ви не підписані на розсилку, підписуйтеся за посиланням.
Цього тижня:
Три рекомендації статей: про роботу з дому, секретний безпековий відділ Airbnb та незвичну практику продажу нерухомості у Франції.
Стаття про «чартерне місто» Просперу — (потенційний) клаптик розвинутого світу на території Гондурасу.
Рекомендації тижня
Рекомендації від Захара
1. Робота з дому стала нормою під час пандемії і залишиться із нами надовго. Багато хто виграє від цього, але не всі. У своїй статті для The Atlantic Дерек Томпсон розбирає переможців та жертв змін.
Нещодавнє дослідження серед американців, показало, що найбільш задоволені змінами чоловіки віком 30-40 років із високим доходом. Іншими словами, виграють ті, хто були в хорошому становищі і до того. Також виграють інтроверти та люди, які надають перевагу онлайн комунікаціям — їм буде легше продемонструвати свої навички онлайн, а також у них менше тривоги, пов’язаної з роботи.
Серед тих, хто програють — працівники на початкових посадах. Їм важче побудувати дружні зв’язки з командою та проявити себе, особливо в порівнянні з тими хто на вищих посадах і працював до пандемії.
~5 хвилин на прочитання, 🔒 «м’який» пейвол
2. Лонгрід від Bloomberg про секретну безпекову команду Airbnb, яка займається випадками злочинів та насильства, які відбуваються в квартирах, знятих на платформі. У команді працює багато колишніх спецагентів — вони займаються вирішенням проблем після того, як вже сталося щось погане.
Агенти, з якими поговорили журналісти Bloomberg, пригадували, що їм доводилося «говорити по телефону з гостями, які ховалися в шафі від нападника, наймати підрядників для видалення крові з килимів та навіть спілкуватися із власниками квартир, які знаходили розчленовані частини людського тіла».
~23 хвилини на прочитання, 🔒 «м’який» пейвол
3. І наостанок — цікава стаття The Economist про незвичайну практику продажу нерухомості у Франції. При ній покупець платить частину грошей наперед, а решту виплачує щомісяця аж до смерті продавця. Цій схемі уже багато століть; хоча вона займає лише близько 1% від продажів французької нерухомості, вона стала популярнішою під час пандемії.
Ідея полягає в тому, що ви робите ставку на чужу смерть. Переваги для продавців? Можливість отримати регулярний місячний дохід аж до самої смерті. Переваги для покупців? Зазвичай вартість будівлі у таких угодах нижча. Може бути гарним способом інвестувати в нерухомість не беручи іпотеку.
Підводні камені? Хтось може померти не так рано, як планувалося. Приклад у статті — у 1965 році 47-річний нотаріус оформив угоду із 90-річною Жанною Кальман. Зрештою покупець за тридцять років помер, а його вдова продовжила виплачувати кошти — Жанна Кальман прожила 122 роки та стала найстарішою людиною у світі 🤷♂️
~3 хвилини на прочитання, 🔒 пейвол
Стаття тижня
Стаття від Антона
Проспера: як може виглядати клаптик розвинутого світу на території бідної країни
Тиждень тому я виступав на фестивалі LEGIO Historica: розмовляли про майбутнє міст-держав. Завдяки цьому нарешті дійшли руки прочитати лонгрід Скотта Александера про Просперу — «чартерне місто», яке зараз створюється в Гондурасі.
Для початку трохи контексту. Концепція чартерних (або хартійних) міст має різні значення, але тут ми говоримо про ідею, яку запропонував економіст Пол Ромер у своїй TED-промові 2009 року. Суть у тому, щоб створювати на території бідних країн окремі адміністративні зони, де діятимуть окремі закони і власна система права — і якими управлятиме третя сторона.
Можна довго сперечатися про те, чому деякі країни бідніші за інші, але очевидно, що серед основних причин — корупція і ненадійна правова система, яка відлякує міжнародні інвестиції. Докорінні реформи у цілій країні проводити складно, а от створити окреме місто із «правильними правилами» у теорії простіше.
Тут Ромер розповідає про приклад Гонконгу — спеціального адміністративного регіону у Китаї, де діє концепція «одна країна, дві системи» (принаймні діяла на час виступу Ромера). Гонконг мав окрему економічну і адміністративну систему, яка залишилася від британців. Це дозволило місту розвиватися значно швидше за материковий Китай — а отже допомогти розвитку усього Китаю.
Ромер запропонував створювати нові чартерні міста. За такою схемою, бідна держава віддає трохи території іншій структурі, яка є некорумпованою та має управлінський досвід (за ідеєю Ромера, це має бути коаліція розвинутих держав; правда, розвинуті держави поки не особливо цим зацікавилися). Взамін за землю держава-донор отримує трохи податків — і позитивні наслідки від існування економічно розвинутої зони на своїй території.
Промовою Ромера зацікавився представник влади Гондурасу — латиноамериканської країни, яка регулярно очолює рейтинги найбідніших і найменш безпечних країн. Після складного багаторічного процесу владі Гондурасу вдалося створити окрему економічну зону, на території якої створюється чартерне місто Проспера.
Зараз Проспера — це невеличкий клаптик землі із кількома будівлями і шлейфом скандалів. (Той же Пол Ромер вийшов із проекту, посилаючись на брак прозорості). Однак у його засновників амбітне бачення, яке може дати дуже цікаві результати, якщо втілиться в життя.
Скотт Александер детально вивчив усі публічні і деякі приватні матеріали про Просперу — і написав детальний лонгрід про те, як вона працює та має працювати в майбутньому.
Найцікавіша частина: якщо у Проспери все вийде, це може бути не лише можливістю для кількох десятків чи кількох сотень тисяч людей втекти від гондураської корупції, а й майданчиком для випробування ідей, які ще ніде не втілені.
«На мій упереджений погляд, інституції Проспери не лише кращі за гондураські. Вони цілком можуть бути кращими за інституції в Америці, Європі та інших розвинутих країнах. Деякі їхні ідеї — 3D права власності, модульне будівництво… закони про медичну взаємність [за якими препарат автоматично затверджується, якщо він схвалений будь-якою розвинутою країною, і автоматично визнається медична освіта розвинутих країн] — є справді інноваційними, першими у світі.
Це речі, які інтелектуали обговорювали десятиліттями — і раптом прогресивно налаштовані люди отримали юрисдикцію для того, щоиб випробувати їх та подивитися, чи вони працюють. Я би не назвав це історично безпрецедентним — скажімо, це сталося у 1776 році [коли США проголосили незалежність] — але це рідкісна можливість».
Зараз ми не знаємо, чи у Проспери справді щось вийде — і навіть якщо все вдасться, то наскільки глобальні наслідки це матиме. Але ідея дуже цікава. Переказувати статтю Александера повністю немає особливого сенсу; раджу почитати, якщо маєте час (обережно: матеріал на 11,5 тисяч слів!)
Також читайте нашу архівну статтю: «Чому держави можуть зникнути до кінця століття і що прийде замість них».
На цьому все. Заглянемо у ваші поштові скриньки наступного тижня.
Якщо вам переслали цей випуск, підпишіться на нас, аби отримувати розсилку щотижня.