Жодних вибачень — Old York Times #10
(За те, що надсилаємо цю розсилку о десятій вечора в неділю)
Привіт!
З вами Захар і Антон, і це десятий випуск розсилки Old York Times. Дуже раді, що ви нас читаєте. Підтримати наш проект можна поділившись цією розсилкою або нашим телеграм-каналом з друзями.
У цьому випуску:
рекомендуємо три статті для вдумливого читання;
переказуємо статтю про те, чому країни Заходу не справилися з пандемією;
запрошуємо вас поділитися вашою книжковою рекомендацією.
Рекомендації тижня
Рекомендації від Захара
Радимо три статті для вдумливого читання протягом тижня:
1. Цікава стаття на Bloomberg про кінець «епохи вибачень» в американській політиці. Якщо раніше публічні вибачення перед пресою та виборцями були єдиним шляхом хоч якось врятувати свою шкуру (наприклад, вибачення Клінтона за його роман з Монікою Левінські), то зараз правила гри змінилися, і політики все менше схильні визнавати свої провини.
Як пише автор, новинні цикли стали настільки швидкі, а американська політика настільки поляризована, що тепер у політики є резонні причини вважати, що вони можуть «перечекати» скандал.
Стаття про американську політику, але мені здається, що цей тренд стосується багатьох країн. Вибачення — це визнання помилки. Із нинішніми медійними можливостями для політиків вигідніше створити багато альтернативних наративів та заплутати аудиторію, поки їй не набридне, і вона не переключиться на іншу тему.
2. Кар’єрний ріст та отримання посади менеджера зазвичай вважається чимось позитивним. Однак результати недавнього дослідження показують, що це не завжди так. Для деяких працівників зміна посади може мати негативний ефект на їхню мотивацію та задоволення роботою.
Дослідники у свої статті для HBR наводять приклад працівників паризького метрополітену. Дві третини машиністів поїздів, які стали керівниками, відчували себе погано на своїх нових посадах. Справа в тому, що раніше на них була відповідальність за життя сотні людей, яких вони щодня перевозили. Більше того, вони робили цю роботу самі і ні з ким не ділили відповідальність. На нових посадах у них не було цього відчуття відповідальності, тому вони відчували свою роботу менш важливою.
Ця стаття мені здається важливою, бо гарно показує, що вища посада та краща зарплата не завжди дає відчуття більшої значущості та задоволення від роботи.
3. Конспірологічні теорії — це не лише про віру в абсурдні речі, це також і про сумніви та недовіру до фактів та інституцій. Перед тим, як почати вірити у нісенітниці, треба спочатку перестати довіряти більшості достовірним джерелам навколо нас. Щоб вірити у те, що земля пласка, треба бути готовим перестати вірити у безліч знімків, відео, стрімів планети з космосу, перестати довіряти науковим інституціям, вчителям фізики в школі. У своїй статті для The Atlantic колумніст Тім Гарфорд пише про відмінності між надмірними сумнівами та надмірною вірою.
Стаття тижня
Чому країни Заходу не справилися із пандемією
Стаття від Антона
Рік тому багаті західні країни виглядали найкраще підготовленими для того, щоби ефективно справитися із пандемією — розвинуті економіки, чудова медична інфраструктура, топові науковці.
Утім, як пише журналіст Девід Воллес-Веллс у статті для журналу “New York”, «уже майже рік епіцентром COVID є не Китай, звідки походить патоген, чи Південна Азія або Субсахарська Африка, де обмежені державні ресурси і медична інфраструктура на початку виглядали особливо тривожними, а Європа чи Сполучені Штати…».
Звісно, вакцинація може все змінити. США і Британія зараз серед світових лідерів за швидкістю щеплень, і найближче майбутнє виглядає для них яскравим (хоча континентальна Європа серйозно відстає). Але за минулий рік у США, ЄС та Британії сумарно від ковіду померло понад мільйон людей.
Натомість деякі регіони світу справилися із ковідом значно краще. Візьмемо Східну Азію. Як пише Воллес-Веллс, рівень смертності на Тайвані у три тисячі разів менший за середній рівень у Європейському Союзі. Тайвань не є винятком для свого регіону: як бідні, так і багаті країни побачили значно менше смертей, ніж на Заході. В’єтнам зафіксував 0.36 смертей на мільйон жителів, Японія 67, тоді як Британія — близько 1800.
У своїй статті Воллес-Веллс намагається зрозуміти, як же сталося, що найбільш економічно й науково розвинуті країни Заходу постраждали від пандемії чи не найбільше.
Культура, а не структура
Звісно, коротка відповідь на запитання із попереднього абзацу — поки що ніхто цього не знає точно.
Але зараз ми вже можемо припустити, що культура заможних країн Заходу зіграла більшу роль, ніж особливості їхнього державного устрою чи особи індивідуальних лідерів. І багато початкових теорій того, чому деякі країни краще за інших справилися із стримуванням вірусу, зараз виглядають непереконливими.
У США ератичність і антинауковість Трампа не допомагала, але Німеччина на чолі із технократкою Меркель у підсумку не показала себе значно краще. Американські ліберали критикували фрагментовану систему охорони здоров’я своєї країни, але Британія і Канада мають централізовані системи, і ці країни співмірно сильно постраждали.
Особливості Заходу
То в чому ж культурні особливості Європи і США, які проявилися у цій пандемії? Я вибрав три основні теорії із тих, про які розповідає Воллес-Веллс.
1. Небажання діяти швидко
Як пише Воллес-Веллс, майже кожна західна країна не змогла рухатися достатньо швидко.
«За винятком Японії... усі успішні національні кампанії схожі своєю швидкістю та інтенсивністю боротьби, тоді як усі провали поділяють схоже небажання рухатися превентивно…»
15 березня 2020 року у Франції було зафіксовано кілька тисяч випадків ковіду, але все одно пройшли місцеві вибори. Приблизно в той же час у Британії не було скасовано фестиваль на 250 тисяч людей. Натомість країни Східної Азії ставилися навіть до кількох випадків хвороби як до чогось дуже серйозного — і не чекали на інструкції ВООЗ, щоб запровадити карантини чи носіння масок.
2. Фокус на індивідуальних пацієнтах замість системи
Те, що індивідуалізм більш притаманний Заходу, не є якимось унікальним інсайтом. Але у цьому випадку фокус на добробуті індивідуальних пацієнтів замість блага всього суспільства — іншими словами, на медицині замість системи охорони здоров’я — міг завадити Європі і США ефективніше боротися з пандемією.
За словами одного з експертів, якого цитує Воллес-Веллс, результатом такого підходу стали «недалекоглядні розрахунки, які пріоритизують абсолютне знання про все» перед тим, як прийняти рішення.
Ідеться не про те, що потрібно жертвувати окремими людьми заради суспільного блага — а про те, що принципи, які можуть бути доречними на рівні поради індивідуального лікаря окремому пацієнту, не завжди варто приймати як загальні.
“На рівні урядових інструкцій у Америці і Європі ми спостерігаємо тенденцію вважати будь-що, що не забезпечує ідеальний і повний захист проти поширення [вірусу] як надмірно ризиковану поведінку — спорт надворі, зустрічі в масках, подорож для відпочинку із негативним тестом на руках”.
3. Незвичність до сильних соціальних потрясінь
Мобілізацію зусиль під час пандемії часто порівнюють із мобілізацією воєнного часу. За словами Воллеса-Веллса, “ця метафора… також пропонує свою власну відповідь на питання пандемійної летаргії та байдужості”.
Пандемія стала найбільшим потрясінням для країн Заходу із часів Другої світової війни. Можливо, Європі і Північній Америці не вистачило колективної пам’яті про часи сильних соціальних шоків, щоби рішучіше і радикальніше відреагувати на загрозу вірусу.
(Це перегукується із дослідженням, про яке я писав у січні — воно показує, що країни із вищим рівнем смертності під час Другої світової краще справилися з пандемією, принаймні під час першої хвилі).
Книжка тижня
Цього тижня ми запрошуємо вас поділитися з нами вашими рекомендаціями! Недавно прочитали класну нон-фікшн книжку та хочете поділититися рекомендацією? Напишіть Захару або Антону в телеграмі вашу рекомендацію у форматі одного-двох абзаців. Цікаві рекомендації опублікуємо у нашій розсилці.
На цьому все. До наступного тижня!