Втома від Zoom — Old York Times #8
А ще про розслідувальну журналістику в Росії, японську національну ідентичність і що почитати, щоб зрозуміти сучасне мистецтво
Привіт! Минулого тижня ми взяли незаплановану відпустку, але зараз повертаємося до роботи і ділимося з вами порцією лонгрідів та рекомендацій.
У цьому випуску:
рекомендуємо шість цікавих лонгрідів;
пригадуємо статтю про значення Олімпійських ігор для Японії;
рекомендуємо книгу про живопис.
Рекомендації тижня
1. Ми втомилися від безкінечних Zoom-дзвінків. Інтуїтивно зрозуміло, що вони виснажливі та потребують багато зусиль, але тепер у нас є для цього наукові підтвердження.
Недавно стенфордський професор Джеремі Бейленсон дослідив психологічний вплив від онлайн-конференцій та сформулював чотири основні причини, чому Zoom та інші схожі додатки відчуваються виснажливими.
Серед них: надмірний рівень зорового контакту, можливість бачити одночасно учасників дзвінка та себе, зменшення мобільшості та рухливості, а також більше когнітивних зусиль через обмеження невербальної комунікації (простіше кажучи, онлайн ми не бачимо жестів інших людей, тому треба докладати більше зусиль, щоб передати думку).
Цією статтею з нами поділилися читачі Old York Times. Якщо ви також хочете поділитися з нами цікавими лонгрідами для розсилки або каналу, пишіть Захару (@zakharprotsiuk) або Антону (@protanton) в Телеграм.
2. Минулого разу ми писали про те, як Фейсбук заборонив на своїй платформі посилання на австралійські новинні ресурси. Така агресивна політика компанії — реакція на австралійський законопроект, який змусить техногігантів платити медіа за посилання на їхній контент на платформах. Але потім Фейсбук погодився відновити доступ після поступок з боку австралійських законодавців.
Рекомендую прочитати детальний лонгрід від Recode про те, хто у виграші та в програші від усього цього скандалу. Хоча на перший погляд медіа отримають гроші від техногігантів (від приватних угод, які зараз активно укладає Google та Facebook), нинішній стан справ не піде на користь розвитку інновацій та журналістики — більшість грошей опиниться в руках великих медіахолдингів (на кшталт News Corp Руперта Мердока), а локальним медіа чи новинним стартапам залишаться крихти.
3. Рівень корупції в російських державних структурах величезний. Зазвичай це шкодить громадянам, однак у цьому є прихований плюс. Як пише у своїй колонці у New York Times Бен Сміт, всепроникна корупція сприяє розквіту незалежної розслідувальної журналістики.
Російські журналісти активно використовують різноманітні державні бази даних (наприклад, білінг чи авіаперельоти) та відкривають завдяки ним злочини авторитарного режиму Путіна. Доступ до цих баз даних можливий через рутинну корупцію в силових структурах, яка призводить до торгівлі та витоку даних.
Такі бази вільно торгуються в телеграм-ботах та інших анонімних інтернет-локаціях, і багато редакцій почали використовувати у своїй роботі. За словами Сміта, його нове улюблене слово, яке перейшло в англійську мову від російської — “probiv”.
Ще кілька лонгрідів:
The Economist про “союз стронгменів” між Путіном та Ердоганом (читати)
Harvard Business Review про те, як пандемія посилила вигорання (читати)
Atlantic Council про те, чому Ющенко — недооцінений президент (читати)
Захар
Стаття тижня
Чому Олімпійські ігри змушують японців задуматися про свою національну ідентичність
Пандемія зруйнувала багато важливих планів на 2020 рік. Більшість публічних подій були скасовані або перенесені на 2021 рік. Однією з найгучніших таких подій стали Олімпійські ігри, які планували провести в Японії.
Доля ігор в 2021 році досі під питанням. Олімпійський комітет каже, що ігри точно відбудуться, однак всі розуміють, що вони і близько не зможуть отримати такого розмаху, як планувалося.
Пригадуємо нашу доковідну статтю про те, чому Олімпійські ігри 2020 року були такими важливими для японців та як вони змушують їх задуматися про свою національну ідентичність.
Використання великих спортивних подій для просування міжнародного іміджу країни не є чимось унікальним. Згадайте хоча б Чемпіонат світу з футболу 2018 в Росії або Олімпійські ігри 1936 року в нацистській Німеччині. Однак для Японії Ігри мають особливе значення. 55 років тому вона вже приймала Олімпійські ігри — і вони стали неймовірним успіхом для Японії, який в країні досі пам’ятають.
Ігри 1964 року стали для Японії символом відродження після розгромної поразки в Другій світовій війні. Країні вистачило менше двох десятиліть, щоб відновити свою економіку і показати себе як сучасну технологічну державу, що відкрита до співпраці зі світом.
Японці досі використовують багато практик, які були впроваджені спеціально до змагань — наприклад, систему дотримання чистоти в Токіо чи запис спортивних результатів на комп’ютерах. Що важливіше, успіх 1964 року був важливий для зміцнення японської ідентичності, що постраждала після війни. Саме тому Японія покладає великі надії на Олімпійські ігри 2020 року. Японці збираються використати цю подію, щоб показати світу оновлену країну, яка вибралася з нещодавньої економічної стагнації і впевнено вступає в нове десятиліття.
Японська ідентичність 101
Японці серйозно ставляться до своєї самоідентифікації. Як пише The Economist, у них навіть є окремий літературний жанр, “Nihonjinron” ("теорії про японців”) для рефлексії над тим, що означає бути японцем.
Японії історично була притаманна думка про унікальність японської нації та культури. Згідно із віруваннями, імператор посланий їм богинею сонця. Аргументами про вищість японського походження виправдовувалося багато воєнних злочинів, як от винищення сотень тисяч мирних китайців під час різні в Нанкіні і використання десятків тисяч кореянок як сексуальних рабинь під час Другої світової війни. Звісно, віра в унікальність своєї нації притаманна багатьом країнам, але в Японії, яка з 17 по 19 століття була майже повністю ізольована від зовнішнього світу, ця віра була особливо сильна.
За останнє століття японська ідентичність змінювалася під впливом сильного зовнішнього тиску. Найбільше вплинула Друга світова війна: розгромна поразка, травма Хіросіми й Нагасакі та американська окупація залишили в японській ідентичності велику тріщину. Американці переформатували внутрішній устрій країни: дескралізували постать імператора, позбавили Японію армії та інтегрували капіталістичну економічну модель американського зразка. Як пише The Economist, політичний та культурний вплив Штатів, а також тотальна деморалізація від програшу у війні та від Хіросіми та Нагасакі підштовхнули жителів країни до переосмислення того, що означає бути японцем.
Одним з таких переосмислень в другій половині XX століття стала ідея про японську стійкість під час випробувань без застосування насилля. Японська економіка швидко відновилася після війни і, після періоду “економічного дива”, успішно пережила кілька криз. Зараз вона залишається третьою за обсягом економікою у світі після Штатів та Китаю. На думку професора Девіда Легениз Університету Васада в Токіо, саме ця ідея є зараз центральною для японської ідентичності. Загалом економіка та політика стали більш важливими для формування нового національного «Я», порівняно з культурою.
Однак зараз для японців з’являються нові виклики, які витягують на поверхню неодноднозначні питання ідентичності. Збільшення кількості мігрантів є одним з таких викликів. Японці активно вивчають англійську, звикають до мігрантів та поволі переосмислюють своє розуміння себе. Це проявляться, наприклад, у лібералізації суспільного життя. Нещодавнє голосування за легалізацію одностатевих шлюбів хоч і не було прийняте в парламенті, однак показало, що частина населення вже готова до таких змін
З іншого боку, є загроза, що ревізіоністи будуть підбурювати японців повернутися до їхніх забутих цінностей. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо активно використовує теми національної оборони у своїй політиці. Він пропагує зміни до конституції, які б дали можливість створити повноцінні збройні сили, яких Японія не має ще з часів поразки у Другій світовій. Деякі інші політики, як пише The Economist, підтримують ширше впровадження традиційної японської релігії синтоїзму.
Олімпійські рефлексії
Олімпійські ігри підштовухують японців до ще більш активних роздумів над своєю ідентичністю. Наступного року Японію — країну, де понад 98 відсотків населення є етнічними японцями — представлятиме безпрецедентно багато атлетів міжрасового походження. Наприклад, високі шанси на олімпійське золото має зірка великого тенісу Наомі Осака. Наомі народилася в Японії, але живе у Сполучених Штатах і не розмовляє японською. Її матір походить з Японії, а батько родом з Гаїті.
Походження Наомі Осаки викликає жваві обговорення про те, кого прийнято вважати японцем. І воно є гарним прикладом того, як Японія переосмислює своє самосприйняття напередодні Олімпійських ігор. Минуле століття показало, що японці здатні адаптовуватися до змін, незважаючи на складні умови. Тому тим цікавіше спостерігати, як вони будуть справлятися з викликом 21 століття — глобалізацією.
Захар
Книжка тижня
Рекомендація від Захара
Якщо ви, як я, давно хотіли розібратися в основах живопису, але не знали з чого почати, в мене є для вас чудова книга. “What Are You Looking At?” (у видавництві ArtHuss вона називається «Що це взагалі таке?») — книга Вілла Ґомперца, редактора BBC, про історію сучасного мистецтва.
Термін «сучасне мистецтво» тут варто сприймати широко, бо книга починає відлік історії від ранніх імпресіоністів середини XIX століття. Ґомперц дуже доступно, але водночас детально проводить читача крізь зародження модерну в живописі, трансформацію значення мистецтва (не лише естетичне задоволення від візуального зображення, а й ідея та контекст за ним — щоб дізнатися більше, прочитайте про “Фонтан” Марселя Дюшана).
Ця книга чудово підходить для того, щоб почати заглиблюватися в тему, а потім детальніше гуглити історії картин та художників, про яких пише Ґомперц.
На цьому все. До наступного тижня!