Фільм, який змінив історію — Old York Times #20
А також про те, чи варто цензурувати мистецтво, та як Лукашенко змінив ставлення до безпеки авіації
Привіт!
Цього тижня у розсилці:
Найцікавіші лонгріди тижня — про повітряне піратство Лукашенка, пошук «lifelong learners» та чи варто цензурувати мистецтво;
Стаття про те, як один фільм в Штатах, мабуть, найбільше вплинув на американське суспільство
Рекомендації тижня
Рекомендації від Захара
1. Колонка на The Atlantic про те, як сумнозвісне посадження літака Лукашенком змінює питання безпеки авіації та перетину повітряного простору. До цього моменту більшість з нас не задумувалося, які країни та юрисдикції ми перетинаємо, коли летимо з точки А в точку Б — тепер це, очевидно, зміниться.
~8 хвилин на прочитання, 🔒 пейвол
2. Технології настільки швидко змінюють нашу роботу та компетенції, що вже не виходить визначити прогнозований набір потрібних навичок для працівників. Марк Зао-Сандерс рекомендує шукати в команду «lifelong learners» — тих, хто звик регулярно оновлювати та актуалізовувати власні знання та вміння. В статті для Harvard Business Review він розповідає, як їх можна визначити.
~5 хвилин на прочитання, 🔒 пейвол
3. Довга і глибока стаття на Aeon про те, чи варто нам цензурувати мистецтво. Дейсі Діксон розмірковує про те, чи можна вважати візуальне мистецтво актом протесту чи хейт спічу, та де баланс між задумкою автора та сприйняттям аудиторії.
~15 хвилин на прочитання
Також на правах реклами хочемо порекомендувати підписатися на «Медіа Великих Історій» — перше в Україні видання про благодійність. Видання запустилося у травні українським благодійним фондом Zagoriy Foundation.
«Медіа Великих Історій» розповідає про тренди й новини у сфері благодійності, готує інтерв’ю із цікавими людьми — і загалом робить те, що обіцяє в назві: розповідає великі та важливі історії.
Наприклад, у них вийшло інтерв’ю про благодійність із Сергієм Жаданом. А ще Антон (той, що співавтор Old York Times) робить для видання невеликі профайли цікавих західних філантропів: наприклад, Лорен Павелл Джобс, яка була дружиною Стіва Джобса, а зараз «винаходить новий бренд філантропії».
Читайте їх на сайті та підписуйтеся на Фейсбук-сторінку.
Стаття тижня
Стаття від Антона
Наскільки сильно один фільм може вплинути на суспільство?
На це питання намагається відповісти нове дослідження із Гарвардського університету. Воно аналізує вплив «Народження нації» (“Birth Of A Nation”) — фільму 1915 року, який став однією із найбільш успішних та найбільш контроверсійних кінокартин.
«Народження нації» розповідає історію двох сімей під час Громадянської війни та Реконструкції — і героїзує Ку-клукс-клан та расову нерівність. Білі у ньому зображені у позитивному світлі, афроамериканці — як обмежені і сексуально агресивні.
Вважається, що «Народження нації» спонукало відродження Ку-клукс-клану та зростання насильства проти афроамериканців. Дослідження Дезмонда Енга це чітко підтверджує на основі чисельних даних.
Автор статті подивився на те, у яких районах США показували «Народження нації» (фільм демонстрували поступово у різних регіонах протягом кількох років, а в деяких місцях так і не показали через заборони чи спротив місцевих активістів) — і виявив, що рівень лінчувань та расових бунтів у наступні після показу місяці зростав уп’ятеро. Також факт показу фільму дозволяє передбачити рівень поширення Ку-клукс-клану — причому не лише у 1920-их роках, а й в кінці XX століття.
Чому «Народження нації» мало такий сильний вплив? Значною мірою тому, що цей фільм був повністю новою сторінкою в історії кінематографу: як із художньої точки зору, так і з технічної. За словами Енга, це був «великобюджетний блокбастер в епоху дешевих короткометражок».
Режисер Д. В. Ґріффіт цим фільмом привніс у кінематограф багато новинок на кшталт паралельного монтажу чи музичного супроводу оркестру. Та що там — багато людей взагалі ніколи не бачили будь-якого фільму до того, як подивилися цей.
Здається, саме із цієї причини неможливо уявити, щоб який-небудь фільм настільки вплинув на суспільство сьогодні. Наш медіапростір занадто переповнений для того, щоб одна конкретна картина затьмарила собою усі інші.
Тому сподіваємося, що перші фільми у повноцінній віртуальній реальності не будуть пропагувати расизм.
Дізнатися більше: