Як отримати найбільше цінності із книжки — Old York Times #36
А ще: що ми знаємо про ефективність роботи з дому та як різні культури по-різному використовують емодзі
Привіт!
З вами новий випуск розсилки Old York Times — чотири цікаві історії із західних медіа за останній тиждень.
Цього тижня маємо такі розповіді:
Робота з дому з нами надовго. Що ми знаємо про її ефективність?
Культурні відмінності — emoji edition
Хто має право на визнання своєї роботи? Рекомендуємо есе про роботу гострайтера
Як отримати найбільше цінності із нонфікшн-книжки
Робота з дому з нами надовго. Що ми знаємо про її ефективність?
Захар, ~250 слів
Хоча минулого року багато компаній були приємно здивовані ефективністю роботи з дому, більшість розглядала це як тимчасове рішення. Але зараз все більше організацій налаштовані зберегти хоча б частину віддаленої роботи після пандемії. Навіть такі затяті пропоненти офісу, як фінансовики з Волл-стріт, все більш лояльно ставляться до ремоуту.
Що ми знаємо про ефективність роботи з дому? Як пише The Economist, більшість досліджень за минулі півтора року показують ріст продуктивності від роботи з дому. (Звісно, ми говоримо про працівників, які можуть собі дозволити не бути фізично присутніми, щоб виконувати роботу).
Правда, ніхто точно не знає чому. Серед головних гіпотез — можливість краще концентруватися, коли не відволікають колеги, та відсутність втоми від добирання на роботу. Ще одна цікава гіпотеза — більше використання софту для робочої комунікації та планування, як от Slack, Airtable чи Trello. Вони покращують роботу в команді через чіткіше формулювання завдань і більш структурований проджект-менеджмент.
Якщо компанії зберігають або покращують продуктивність з роботою з дому, чому більшість з них не готові переходити на повний ремоут? Як показує нещодавнє дослідження в журналі Nature Human Behaviour, однією з причин може бути падіння інновацій при такому переході.
Дослідження аналізує внутрішні комунікації 60 тисяч працівників Microsoft у 2019 та 2020 роках. Один із висновків — робота з дому робить співпрацю більш «статичною та ізольованою».
«[Працюючи з дому], люди більше взаємодіють зі своїми найближчими знайомими і менше з рештою працівників, які можуть запропонувати нові перспективи та ідеї», йдеться в аналізі дослідження від The Economist.
Читати повну статтю (~5 хвилин, 🔒)
Культурні відмінності — emoji edition
Антон, ~200 слів
Різні країни і континенти часто мають культурні відмінності, які впливають на комунікацію та співпрацю. Австралійці люблять пунктуальність, а французи люблять йти у відпустку на цілий серпень. В Ізраїлі звикли давати прямолінійний фідбек, а японці зазвичай пом’якшують критику.
Але в світі зразка 2021 року є ще один аспект світової різноманітності, про який треба пам’ятати — емодзі. У різних культурах значення деяких із них можуть сильно відрізнятися.
Rest of World зробили корисну підбірку таких випадків. Ось кілька прикладів:
1) Відкрита долоня 🖐 є мирним знаком у більшості країн, але в Пакистані означає, що ви кидаєте прокльони в іншу людину.
2) «Китай може виявитися складним місцем для надсилання, здавалося б, невинних смайлів: 🙂 означає глибоке роздратування»
3) Схожа ситуація в Японії: деякі емодзі мають значення, протилежне західному. Наприклад, 💸 означає втрату грошей, а 💩 може бути символом удачі.
4) Жест «Вікторія» ✌️ зазвичай означає перемогу або мир; найбільше він асоціюється із Вінстоном Черчиллем. Але в Аргентині він пов’язаний із контроверсійним колишнім лідером країни Хуаном Пероном — тому використовувати цей знак там «означає асоціювати себе з певною стороною ідеологічного розподілу».
Читати статтю (~4 хвилини)
Хто має право на визнання своєї роботи?
Антон, ~300 слів
Нікому не секрет, що відомі політики чи поп-зірки рідко пишуть книжки самостійно. «Мистецтво угоди» за Трампа написав журналіст Тоні Шварц. Джон Кеннеді до обрання президентом отримав Пулітцерівську премію за книжку «Профілі мужності», більшість якої де-факто написав його спічрайтер Тед Соренсен.
Людей, які пишуть тексти за інших, називають «гострайтерами»: від англійських слів ghost та writer — «невидимий письменник», буквально «письменник-привид». (У нас ще деколи їх менш політкоректно називають «літературними рабами»).
Американська журналістка Алекс Сужчон Лафлін написала цікаве есе про свій досвід роботи гострайтеркою.
На початку кар’єри Лафлін коротко була гострайтеркою у традиційному розумінні — працювала над мемуарами заможного бізнесмена про його батька. Але у своєму есе вона розширює поняття гострайтингу до двох інших сфер, де також працювала — ведення соцмереж і створення подкастів.
Хоча SMM-менеджери і продюсери подкастів не є буквальними гострайтерами (у тому сенсі, що тексти, які вони пишуть, потім не підписуються буквально іменами інших людей), вони також створюють тексти, які потім їм повноцінно не належать і за які вони не отримають визнання.
Лафлін не називає імен компаній, де вона працювала, але із тексту зрозуміло, що вона була SMM-менеджеркою у Washington Post і працювала над подкастами для BuzzFeed, серед інших організацій.
Лафлін зв’язує свій досвід із ширшими темами нерівності і дисбалансу влади — хто в суспільстві має право на визнання, а хто ні — а також схильності західної культури приписувати шедеври роботі індивідуальних видатних людей, а не колективній праці.
«Соціальні мережі і продюсування аудіо є лише двома із невидимих структур, збудованих, щоб підтримувати кілька обраних голосів, які вважаються цінними в індустрії медіа. Люди, які роблять цю роботу, [не отримують визнання на рівні] високопоставлених колумністів — і не отримують рівної з ними компенсації… Крім розбіжностей у оплаті та визнанні, невидимість цієї праці підкріплює помилкове враження, що великі твори журналістики та мистецтва є результатом роботи окремих особливих, обдарованих особистостей».
Читати статтю (~25 хвилин)
Як отримати найбільше цінності із нонфікшн-книжки
Антон, ~200 слів
У мене немає часу прочитати повністю навіть незначну частину з усіх нонфікшн-книжок, які виглядають цікавими і важливими. Але при цьому виглядає, що швидко прочитати книжку від початку до кінця не набагато корисніше, ніж проглянути вступ і прочитати кілька оглядів та інтерв’ю з автором, не читаючи книжку повністю.
Керівник Open Philanthropy і блогер Голден Карнофскі гарно сформулював це у своїй новій замітці «Читання книг vs. взаємодія з ними» (Reading books vs. engaging with them). У цьому есе він оцінює користь від різних способів взаємодії з книжкою.
Дещо провокаційно, але, за моїми спостереженнями, цілком правильно, Карнофскі стверджує, що витратити дві години на ознайомлення із оглядами і обговоренням книжки суттєво ефективніше, ніж витратити 8-16 годин на прочитання самої книжки.
Звісно, найефективніший спосіб осягнути нонфікшн-книжку — це ретельно її прочитати (деякі частини — кілька разів), законспектувати ключові аргументи і власну відповідь на них. Але це й потребує великих часових інвестицій.
Загалом, вважає Карнофскі, «цінність від одноразового прочитання книжки (без активної взаємодії) незвично низька, а цінність значних часових витрат на кшталт кількаразового прочитання — або активної взаємодії хоча б із частиною книжки — неочікувано висока у порівнянні з цим».
Читати повну статтю (~5 хвилин)