Як кава стала рушієм економічного прогресу — Old York Times #37
І чим 26-річний іспанський стрімер символізує майбутнє спортивних медіа
Привіт!
З вами новий випуск розсилки Old York Times — і цього тижня ми підготували для вас три дописи:
Чим 26-річний іспанський стрімер символізує майбутнє спортивних медіа
Китай використовує новинні медіа по всьому світу, щоб покращити свій імідж. І в них це виходить
Як кава підштовхнула економічний розвиток Заходу — і поглибила економічну нерівність (партнерський матеріал із видавництвом «Лабораторія»)
А також маємо бонусний блок — ще два наших тексти, які не увійшли до розсилки.
Чим 26-річний іспанський стрімер символізує майбутнє спортивних медіа
Антон, ~380 слів
Коли я вперше зацікавився футболом п’ятнадцять років тому, я купував спортивні газети, щоб дізнаватися рахунки матчів і стежити за цікавими мені командами із спортивних газет. Сьогодні спортивні газети (як і газети загалом) почувають себе не дуже — а «майбутнім спортивних медіа» The New York Times називає стрімера Ібая Льяноса.
Ібай Льянос має багатомільйонну аудиторію — він має понад 8 мільйонів підписників у Twitch, що робить його одним із найпопулярніших кріейторів на платформі, і понад 7 мільйонів — на YouTube. Цього року він потрапив у список найвпливовіших людей Іспанії за версією Forbes.
Ібаю 26 років. Він починав зі стрімів ігор, а його великий прорив стався на початку минулого року — коли почалася пандемія, у фанатів футболу стало значно більше часу вдома, а матчі скасували.
Одна з причин його все більшої популярності — він на короткій нозі із найвідомішими зірками футболу, зокрема Серхіо Агуеро та Жерардом Піке. Кілька місяців тому Мессі дав йому перше інтерв’ю одразу після свого історичного переходу із «Барселони», де найвідоміший футболіст світу провів всю свою професійну кар’єру, до «ПСЖ».
Чому Мессі та інші топові футболісти дають такий рівень доступу стрімеру, а не більш традиційним спортивним телеканалам і друкованим виданням? Саме тому, що він відеоблогер, а не журналіст.
Як пише New York Times, «Льянос — не журналіст. Він не вдає із себе журналіста. Він не намагається стати журналістом. І саме це дозволило йому отримати ексклюзив [інтерв’ю з Мессі], якого хотів кожен журналіст».
Це видно і з підходу блогера до розмов з його гостями:
«[Ібай] не намагається лізти в особисте життя [спортсменів]. Він не намагається ставити їм складні запитання про те, що для них зазвичай є просто їхньою роботою. Натомість він намагається розмовляти з ними якомога більш неформально, займаючись тим, що їм подобається — грати у відеоігри».
Це символізує ширші зміни у медіасфері — наймолодша аудиторія, «зумери», не дивляться спортивні телеканали і тим більше не читають газет; вони сидять у Twitch. Разом із підходом та стилем Ібая — неформальні розмови, відсутність складних питань — це робить його канали більш привабливими для спортивних зірок.
New York Times зробили профайл Ібая Льяноса (читати; ~8 хвилин, 🔒)
Також читайте статтю на тему від Rest of World: її автори розповідають про феномен Ібая і спортивних стрімерів із перспективи Аргентини, де вони особливо популярні (читати; 7 хвилин)
Китай використовує новинні медіа по всьому світу, щоб покращити свій імідж. І в них це виходить
Захар, ~200 слів
За минулі півтора роки Китай значно збільшив свої зусилля на медійному фронті за кордоном. Не так давно китайська влада фокусувалася лише на цензурі серед власних громадян — але зараз вона також почала суттєво нарощувати м’язи серед західних медіа. Недавня стаття Інституту вивчення журналістики Reuters аналізує зростання китайських інвестицій у медіа.
Одна з країн, якій приділяє увагу Китай — Італія. Китайське державне інформаційне агентство Сіньхуа підписало угоду з італійським новинним агентством ANSA. Окрім цього, італійський суспільний мовник уклав угоду із кількома китайськами медіа-структурами (які, звісно ж, контрольовані урядом) про контентне партнерство.
Інший приклад — у 2015 році китайська компанія CEFC купила медіа-активи у Чехії, зокрема телеканал TV Barrandov і декілька журналів (Týden, Instinkt).
Можна було б припустити, що китайські інвестиції ніяк не впливають на редакційну політику, але ні. Дослідження MapInfluenceEU показало, що негативні згадки про Китай зникли із куплених чеських видань. Більше того, зникли нейтральні згадки теж — після купівлі Китай висвітлюється лише позитивно.
Поза Європою найяскравішим прикладом є Африка, де у Китаю також суттєві фінансові інтереси. Компанія із китайськими власниками StarTimes, яка базується у Кенії, має 25 мільйонів підписників у понад 30 країнах регіону. Вона продає недорогі пакети, які включають китайські і африканські телеканали, і присутня у віддалених сільських районах.
Читати повну статтю (~8 хвилин)
Як кава підштовхнула економічний розвиток Заходу — і поглибила економічну нерівність
Антон, ~500 слів, партнерський матеріал (за підтримки видавництва «Лабораторія»)
Ще кілька століть тому у європейців ранок починався не з кави — а з пива. А замість кава-брейків робітники робили перерви на пиво.
У період середньовіччя та Раннього Нового часу пиво і ель були важливим джерелом калорій, а подекуди — і більш безпечною альтернативою воді, яку було складно очищати. Наприклад, у Німеччині поширеною стравою був пивний суп: декілька яєць, шматок масла, трохи пива, шматок хліба — і сніданок готовий.
Але це змінилося із поширенням кави. Починаючи із 17 століття кава стала улюбленим напоєм європейців — а разом із цим, у певному сенсі, рушієм капіталізму. Індустріальний розвиток вимагав усе більше інтелектуальної роботи, а кава як джерело енергії на заміну пиву тримала працівників у тонусі замість того, щоб затуманювати їх розум.
«Кава пробудила людство від алкогольної дрімоти до здорового глузду й працьовитості середнього класу… [як] сказали би пропагандисти кави з ХVІІ сторіччя», пише німецький дослідник Вольфганг Шивельбуш. Англійський оглядач того часу прославляв каву як «wakefull and civill drink», а кав’ярні — як місця соціального розвитку та інтелектуального процвітання, які «improved useful knowledge very much».
Утім, кава не лише мала позитивний вплив на економічний розвиток, а й зіграла роль у поглибленні економічної нерівності між багатими та бідними країнами. Принаймні про це пише американський дослідник Огастін Седжвік, котрий є автором книги «Каваленд. Хто, як і навіщо винайшов наш улюблений напій», що зараз виходить у видавництві «Лабораторія».
У центрі книги Седжвіка — історія англійського торговця Джеймса Гілла, який «хитрістю і жорстокістю зміг побудувати цілу кавову імперію в Республіці Ель-Сальвадор». Автор показує, як Гілл побудував індустріальну систему виробництва кави в Сальвадорі — використовуючи для цього брутальні методи.
Уродженець Манчестера, Гілл вирішив привнести індустріальні інновації своєї рідної Англії до виробництва кави у Сальвадорі. Один із його інструментів — маніпуляція голодом робітників.
За результатами агресивної програми приватизації землі, багато місцевих жителів Сальвадору були змушені працювати на кавових плантаціях, щоб прохарчуватися. Вони отримували частину платні грошима, а частину їжею: сніданком і обідом. Це приносило великі прибутки бізнес-імперії Гілла.
На прикладі страждань корінного населення Сальвадору Седжвік малює ширшу картину — як популяризація кави серед населення західних країн вплинула на становище робітників на місцях, зокрема в Латинській Америці.
У випадку Сальвадору ця картина не надто прихильна: домінування плантаторів кави у політиці і економіці країни відкинуло її в економічному розвитку і поглибило багаторічну нестабільність.
Щоб дізнатися більше про історію нашого улюбленого наркотика та його вплив на економічний розвиток, замовте «Каваленд» в українському перекладі у видавництві «Лабораторія».
У центрі книги — історія згаданого вище Джеймса Гілла і розповідь про те, як вона показує «заплутану взаємодію кави та капіталізму» (за словами оглядача Майкла Поллана). Однак Седжвік не обмежується нею і робить багато цікавих відступів про історію кави та пов’язаних із нею явищ.
Книга розповідає те, як кава стала рушієм капіталізму і яку роль відіграла у розвитку економіки — наприклад, як уже звична нам концепція перерви на каву стала популярною у 20 столітті.
Що ще почитати
У цій (нерегулярній) бонусній рубриці ми деколи ділимося посиланнями на матеріали нашого авторства, які не увійшли до розсилки, але які може бути цікаво почитати.
За останні кілька тижнів Facebook постійно з’являється в американських та європейських новинах — і приводи здебільшого негативні. Компанія стала ціллю кількох гучних журналістських розслідувань. Як розібратися у цій темі і що почитати? Антон підготував підбірку із шести (груп) статей для Телеграм-каналу #SixArticles.
Що нового відбулося у світі медіа за останній тиждень? Кожної п’ятниці Антон готує огляд найважливіших медіановин для англомовного видання The Fix Media (яким керує Захар). У найновішому випуску — глобальний ріст New York Times, як The Atlantic розвиває імейл-розсилки і ще трохи про Facebook.