🇺🇸Де Обама був дев'ять років
А також: на захист пейволів у медіа; як незалежні медіа допомогли повалити Орбана і як житимуть після нього
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки:
Де Обама був дев’ять років? Великий профайл Обами як екс-президента від The New Yorker
На захист пейволів у медіа
Дві статті The Fix про минуле і майбутнє угорських медіа
«Барак Обама обдумує свою роль в епоху Трампа»
Українці здебільшого не люблять Обаму через його безхребетну політику щодо Росії, але для американців він популярний екс-президент, особливо серед демократів.
Разом з цим, за останні дев’ять років демократам дуже не вистачає дорослих у кімнаті: після Обами партія так і не знайшла ефективного харизматичного лідера. У якийсь момент таким виглядав Джо Байден, але це було лише на коротку мить. Тому весь цей час серед однопартійців Обами панує погано приховане розчарування, що він не зайняв більш активну роль в політиці після свого президентства.
Це одна з основних тем нового великого профайлу Обами як екс-президента у The New Yorker.
Циніки кажуть, що він насолоджується відпочинком і заробляє гроші на мемуарах і промовах. Прихильники — що він відповідальний elder statesman, який дотримується загальноприйнятих норм і дає дорогу новому поколінню. Сам Обама — що він і так робить багато для того, щоб менторити молодших демократів і допомагати їх обирати.
«У нашій розмові Обама дав чітко зрозуміти, що більше не плекає ілюзій щодо характеру президентства Трампа. Його ранній прогноз, що Трамп зможе відкотити лише незначний відсоток досягнень Обами і що політичні норми переважать, і близько не справдився. Трамп використовує Міністерство юстиції для переслідування своїх політичних ворогів. Він політизовує Пентагон. Він зневажає будь-які уявлення про політичну пристойність, погрожуючи розбомбити Іран “назад до кам’яної доби”. Та що ж, власне, Обама може з цим зробити? Минулого року він відповів комусь, хто вигукував на події: “Пане, я зараз не президент Сполучених Штатів. Тому немає сенсу на мене кричати”. В інші моменти він порівнює себе з Майклом Корлеоне з фільмів “Хрещений батько”, якому так і не вдається остаточно вирватися із сімейного бізнесу, і каже: “Щойно я думав, що вибрався, як вони знову мене затягують” [Just when I thought I was out, they pull me back in]».
У повному профайлі значно більше деталей про те, як Обама заробляє гроші, продюсує документалки, цікавиться штучним інтелектом і загалом досі намагається знайти собі місце в епоху Трампа.
Читати статтю (~40 хвилин, можливий пейвол)
На захист пейволів у медіа
Ще ніколи тема пейволів не була настільки цікавою усім, як коли його запустила Українська правда. Зараз багато холіварів на цю тему, додам і кілька своїх швидких думок.
Серед аргументів противників пейволу УП є дві тези (найцікавіше, що деколи їх використовують одночасно, хоча вони взаємовиключні):
«закривати це пейволом шкідливо для якості інформаційного простору / суспільного дискурсу / нашої демократії»;
«та там немає за що платити».
З другою тезою простіше: не бачите, за що платити — не платіть. Це комерційний продукт все-таки. Якщо вам не подобається морозиво якоїсь марки, ви просто не купуєте його.
Перша теза більш комплексна; і в нас, і на Заході є справді багато обґрунтованих тейків, що закривати якісну журналістику під пейволом шкідливо для якості інформаційного простору: заможні читачі матимуть доступ до найкращого, а бідніші будуть змушені споживати що залишилося.
В ідеальному світі, можливо, й справді усі якісні медіа мали б бути безкоштовними. Але журналістика — це такий же продукт, на створення якого потрібні гроші, і їх треба звідкись брати. Реклама стає менш рентабельною через примхи платформ; гранти непередбачувані; мембершип чи невелика кількість заможних і доброзичливих бенефакторів працює для когось, але це точно не універсальна модель.
Звичайно, потрібно, щоб в людей був доступ до якісних новин безкоштовно в зручному для них форматі, але для цього придумали ідею суспільного мовника, який фінансується (хоч і не в повній мірі, але все ж) з наших податків і гарно працює в Україні.
Угорські незалежні медіа до і після Орбана
Поразка Віктора Орбана в Угорщині — це, серед іншого, разючий провал провладної медіамашини його партії Fidesz, а водночас і перемога незалежних медіа, які в непростих умовах змогли тримати попередній уряд під контролем.
У суботу Угорщина офіційно отримала нового прем’єр-міністра, тож ми в The Fix занурилися у минуле і майбутнє угорських медіа.
У першій статті дописувач The Fix Алессандро Піло розповів про п’ять найгучніших розслідувань і медійних історій, які були опубліковані в незалежних виданнях, але вийшли за межі ліберальної бульбашки і справді вплинули на виборців.
У другій частині він дивиться, що буде далі. Провладні видання Fidesz готуються до колапсу без державної реклами, яка тримала їх на плаву. А перед незалежними медіа постає новий виклик: стежити за урядом, який підтримують багато з їхніх власних читачів.
Алессандро поговорив із двома журналістами і менеджерами про новий медіаландшафт в Угорщині. Тут є багато складних, але цікавих питань. Чи варто незалежним медіа тепер брати інтерв’ю в політиків Fidesz, які зараз раптом захотіли спілкуватися з незалежними журналістами? Як висвітлювати новий уряд? Чи стане менше фінансової підтримки від аудиторії, для якої спротив Орбану був важливим мотивом донатити?