🎞Як зберегти архів Old York Times на сто років?
А також як змінюється українська воєнна журналістика
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки:
Якщо вам потрібно зберегти якусь інформацію на 100 років, як це зробити? Це питання складніше, ніж здається. Оглядаю велике есе про зберігання інформації на масштабі століття
Рекомендую мій (англомовний) профайл Frontliner — одного з найбільших українських медіа про війну
Як зберегти архів Old York Times на сто років?
Колись нам здавалося, що усе, що написано в інтернеті — навіки. Але насправді інформація, опублікована онлайн, постійно зникає: медіа банкрутують, сайти стають недоступними, великі технокомпанії регулярно закривають свої сервіси.
Нарешті дійшли руки прочитати «Зберігання на масштабі століття» — велике есе Максвелла Нілі-Коена, опубліковане Лабораторією інновацій бібліотеки Гарвардської школи права. Воно ставить за мету відповісти на одне, але складне запитання: якщо вам потрібно зберегти щось на 100 років, як це зробити?
Автор оцінює кожен основний метод зберігання відносно цього орієнтиру: жорсткі диски, хмарні сервіси, знімні носії (диски, вінілові платівки тощо) і фізичні медіуми (книжки, камінь).
У кожного є свої переваги і недоліки. Скажімо, хмарні сервіси можуть зберігати величезні масиви інформації, але немає певності, що в компаній-лідерів цього ринку (Amazon, Google, Microsoft) є мотивація забезпечувати по-справжньому довготермінове зберігання. І навпаки: книжки часто можуть зберігатися століттями, але цей медіум не може справитися із тими масивами інформації, які ми зараз виробляємо.
Важливо, що недостатньо лише зберегти дані, потрібно також зберегти можливість їх прочитати: формати файлів, програмне забезпечення, відповідні пристрої. «Щоб зберегти цифрові дані, потрібно також зберегти засоби доступу до цих даних — так само, як збереження книжки потребує збереження мови, якою вона написана».
Базове рішення для зберігання інформації, звичайно, в тому, щоб було хоча б кілька копій, які зберігаються у різних форматах та різних місцях. Але навіть у такому разі вона може не вижити, якщо про неї забудуть. Тому виживання на масштабі століття зводиться до постійного обслуговування, що включає, наприклад, адаптацію до нових технологій чи періодичне перенесення інформації на нові носії. «Якщо про колекцію належно піклуються 400 років, є всі шанси, що вона проживе 400 років. Те, як вона зберігається, буде поступово еволюціонувати і змінюватися, але якщо є кому, зберігати, то вона залишиться».
Війни чи природні катастрофи — це важлива загроза для архівів, але більш поширеною та реалістичною загрозою є проста недбалість у зберіганні. (Автор цитує історію про нідерландського вченого, який побачив, що бібліотека імператора Священної Римської імперії у цілковитому занепаді; дія відбувалася у 16 столітті, лише сто років після винайдення книгодрукування).
Тож в якомусь сенсі, щоб зберегти щось на 100 років, потрібно, щоб це було важливо достатній кількості людей:
«Якщо ви хочете зберегти щось протягом 100 років, які найкращі способи забезпечити його виживання? Помістити це в соціальну або державну структуру, яка найімовірніше забезпечуватиме підтримку та догляд. Перебувати під захистом або бути пов’язаним із відповідною національною державою (наприклад, можна стверджувати, що фонди Бібліотеки Конгресу підкріплені всією потугою ядерного арсеналу Сполучених Штатів). Бути частиною великої релігії. Бути частиною аристократії. Бути частиною визначної мистецької чи інтелектуальної сцени або учасником мистецької чи інтелектуальної традиції».
Архів Old York Times я вже зберіг на своєму комп’ютері і серверах Google; буду шукати спосіб зацікавити ним Бібліотеку Конгресу😁
У повній статті значно більше цікавих думок та історій — раджу зберегти і почитати (~60 хвилин)
Як змінюється українська воєнна журналістика
🪖Як працює одне з найбільших українських медіа про війну — і як загалом змінилася воєнна журналістика з початку війни? У The Fix вийшов мій (англомовний) профайл видання Frontliner, яке розповідає про українсько-російську війну українцям та іноземцям.
«До повномасштабного вторгнення Дубчак та інші журналісти могли регулярно діставатися буквально до передової — лише за кілька сотень метрів від ворожих позицій. Це було небезпечно, але цілком можливо. На початковому етапі повномасштабної війни репортери ще могли потрапити на передову і навіть зайти в сіру зону. Однак умови роботи фронтових журналістів суттєво погіршилися, і причина — не саме по собі повномасштабне вторгнення, а поширення дронової війни.
Сьогодні репортери не можуть дістатися до “нуля”. Дубчак каже, що за останній рік не було жодного такого виїзду. Тепер дорога туди — це 5–20 кілометрів пішки в бронежилеті під постійною загрозою, а потім щонайменше тиждень очікування, перш ніж з’явиться можливість вибратися назад. Пересуватися можна лише вночі, бронежилет обов’язковий, а “Ланцети” здатні вражати цілі на відстані до 80 кілометрів від лінії фронту — тобто безпечної дистанції, на якій можна послабити пильність, не існує. Тим часом у Києві команда стежить за логістикою і підтримує постійний зв’язок із репортерами на місцях».
Читати повну статтю (~6 хвилин)