Як західні медіа висвітлюють Україну — інтерв'ю з Оленою Ремовською
Як західні медіа висвітлюють Україну — інтерв'ю з Оленою Ремовською
Як змінилося висвітлення України за півтора року великої війни, який наратив російської пропаганди все ще успішний і які медіа варто читати
Олена Ремовська — ведуча «Суспільного». Як журналістка вона бере інтерв’ю для національного телемарафону у топових українських та міжнародних спікерів — від експертів та дипломатів до представників вищого військового командування України.
На початку відкритого російського вторгнення минулого року «Суспільне» тимчасово евакуювалося до Львова, а Олена залишилася у Києві. Вона почала коментувати ситуацію в атакованій столиці для іноземних медіа і сама моніторила, що пишуть про війну західні видання.
У березні 2022 року Олена запустила свій Телеграм-канал «Ремовська Дайджест», де регулярно ділиться цікавими публікаціями про Україну в іноземних ЗМІ. Зараз вона продовжує моніторити, що пишуть про війну провідні англомовні медіа, та спілкуватися із західними журналістами й аналітиками.
Я поговорив із нею про те, як зараз Україна постає на сторінках іноземних видань, які міфи про нас найбільш поширені за кордоном і до чого нам треба найбільше привертати увагу на Заході. Найцікавіше із нашої розмови — у цьому тексті.
Як змінилося висвітлення України у західних медіа за минулі півтора року
«На початку повномасштабного вторгнення інтерес до України був шалений — ти заходив на сайт будь-якого найвідомішого видання світу, і російсько-українська війна була на першому місці. Тоді інтерес аудиторії був у тому, чи вистоїть Україна загалом. Медіа висвітлювали України у форматі реаліті-шоу 24/7: “чи українці пережили цю ніч”.
На якомусь етапі стало зрозуміло, що ми виживемо, поборемо і цілком можливо, що переможемо. Попри всі труднощі України, які зараз помічають іноземні журналісти, вони також помічають, що надзвичайно великі труднощі є в Росії. До цього вона здавалася чимось гігантським, непереможним і страшним. Зараз західні медіа побачили, що Росія значно більш крихка, ніж вони думали до цього. На фоні повномасштабної війни суб'єктність України в їхніх очах дуже зросла.
Зараз матеріалів про Україну стало менше, але вони стали якіснішими. На відміну від перших років російсько-української війни до 2022 року, зараз багато іноземних медіа мають постійних представників в Україні. Хтось тут живе, у деяких випадках це вахтовий метод, коли приїжджають групи на певний час. Звичайно, коли медіа тут вже мінімум півтора року, воно не може робити такі очевидні помилки, як на початку відкритого вторгнення. Коли ти був в Україні під час контрнаступу на Харківщині чи Херсонщині, ти вже можеш більш компетентно порівнювати й розказувати про нинішній контрнаступ».
Чому західні медіа деколи перевершують українські, пишучи про війну
Часто великі західні медіа на кшталт The New York Times чи BBC першими отримують важливі ексклюзиви про війну і загалом можуть собі дозволити більш амбітні журналістські проєкти, ніж українські медіа.
Частково це питання ресурсів — у найбільших міжнародних видань десятки людей на місці в Україні та багатотисячні редакції у себе вдома. Однак також українські урядовці більш охоче комунікують із західними медіа: той же президент Зеленський дає інтерв’ю міжнародним ЗМІ і майже не дає українським.
«Ми справді бачимо що пріоритет в урядовій комунікації віддано західним медіа», каже Олена Ремовська. «У тому ж Офісі Президента кажуть: “ну ви ж розумієте що нам потрібна західна підтримка і нам важливо комунікувати передусім з іноземними виданнями”. Також бувають проблеми із доступом українських журналістів до зони бойових дій. Хоч іноземні журналісти теж у приватних розмовах на це скаржаться».
Що на Заході все ще не розуміють про війну
«Головне, що західні медіа ще не розуміють про цю війну — що це не війна Путіна і що ймовірно вона не закінчиться, якщо Путіна не стане. У розмовах зі мною західні журналісти кажуть: “ви ж розумієте, росіяни — жертви пропаганди; у Росії немає об'єктивної соціології”.
Із цієї проблеми виходять історії в медіа, коли журналісти намагаються показати, що росіяни “теж” страждають від війни. Наприклад, як тяжко росіянам, які виїхали, жити за кордоном; як їм неприємно, коли західні фестивалі скасовують їхню участь
Російські впливи за кордоном залишаються високими. Треба розуміти, що історія російської еміграція значно довша, ніж історія української. Більшість українців за кордоном зараз — це біженці, яким не до того, щоб ходити по тусовках, спілкуватися з журналістами і розказувати про основи російсько-української війни. Натомість російська еміграція — це часто представники інтелігенції, які виїжджали впродовж останніх 20 років і мають тісніші культурні зв’язки.
Однак можна ставити питання, які змушують таких журналістів задуматися. Наприклад: якщо ви кажете що це війна Путіна, чи говорили ви з росіянами про те, якою вони бачать подальшу долю Криму, якою вони бачать свою подальшу участь у тому, як Росія має платити репарації? Це питання, які, на мій погляд, є хорошим фільтром для росіян. Медійники просто про таке не говорять з ними».
Найуспішніший наратив російської пропаганди
«Найпопулярніший наратив російської пропаганди, який їм досі вдається використовувати — це “не все так однозначно”. У будь-який момент росіяни можуть сказати, що не все так однозначно, і в тих чи інших країнах Європи знайдуться або політичні сили, або медіа, або експерти, які підхоплять цей наратив. [Яскравий приклад — висвітлення підриву Каховської ГЕС, коли багато медіа спочатку написали, що “Україна і Росія звинувачують у підриві одна одну”].
Ще цікавий момент, про який я говорила з європейськими колегами — не треба забувати, що всюди є люди, які є прихильниками конспірологічних теорій і їм дуже легко продати історію, скажімо, що ми не знаємо, хто підірвав Каховську ГЕС. Наприклад, у французькому телешоу був експерт, який сказав, що “ми не знаємо точно, чи це Росія; можливо, це не Україна і не Росія, а якась третя сила”. Ну яка тут може бути третя сила? Але людина це сказала, це подивилися по телевізору, і хтось собі цю ідею поніс.
У цьому сенсі російська пропаганда впродовж дев'яти років успішно маніпулює прихильністю західної журналістики стандартам і базовим правилам на кшталт, що ти повинен зважити різні точки зору; подивитися, що каже протилежна сторона».
Як українцям комунікувати з іноземною аудиторією
«Першочерговий виклик і завдання для нас — говорити з іноземними журналістами, політиками та іншими “опініон-мейкерами”. Говорити та пояснювати якісь речі які їм не зрозумілі. Звичайно, потрібно утримуватися від повчань, від моралізаторства, від надмірних емоцій, а це дуже складно з об’єктивних причин. Це вимагає великого внутрішнього ресурсу й обізнаності у темах, про які ти говориш.
У комунікації з міжнародною аудиторією потрібно пояснювати дуже базові речі, які вони не можуть осягнути, не будучи на місці в Україні, і розповідати війну крізь призму особистих історій. Наприклад, у Берліні і Празі в метро розмістили фотографії з українських метрополітенів під час повітряної тривоги, обстрілів, бойових дій. Це дуже корисна річ, бо змушує людей у цих країнах уявити, що таке війна».
За якими медіа стежити, щоб розуміти глобальний контекст України та війни
Олена Ремовська моніторить понад два десятки провідних західних медіа: від The New York Times до англомовних версій французької газети Le Monde та німецького журналу Der Spiegel.
Якщо ви маєте час читати лише одне чи два міжнародні видання, Олена радить:
Politico Europe — європейське видання американського медіа Politico; воно ставить новини про Україну у контекст та гарно розповідає про ширший вплив російського вторгнення на Європу
The Guardian — провідна британська газета; вона детально висвітлює Україну та глобальну перспективу російського вторгнення.
Також підписуйтеся на наші ресурси, які оглядають англомовний медіапростір — Old York Times (розсилка • Телеграм-канал); Телеграм-канал «Ремовська Дайджест».