🇨🇭Як найменша мова Швейцарії розпалила багаторічний конфлікт
Огляд матеріалу The New Yorker
Мій улюблений жанр статей у The New Yorker — великий соковитий розбір теми, про яку ніколи раніше не задумувався. Недавній приклад: матеріал Саймона Акама «Дуже велика битва за дуже маленьку мову» — репортаж про романшську мову у Швейцарії.
Зі школи ми пам’ятаємо, що у Швейцарії чотири офіційні мови: французька, німецька, італійська, і ще якась. Ця четверта — це романшська: дуже маленька мова, якою говорять десь 40 тисяч людей, тобто менше відсотка населення країни, і здебільшого в одному великому кантоні Граубюнден (або Грізон) на півдні Швейцарії. Це «уламок пізньолатинської розмовної мови, який уникнув стандартизації здебільшого завдяки тому, що був захований в Альпах».
Як пише автор, романшську визнали офіційною у 1938 році, але тоді це був здебільшого символічний крок, бо не існувало одного писемного стандарту; маленька мова поділяється на низку ще менших діалектів.
У вісімдесятих-дев’яностих з’явилися реформатори, які спробували уніфікувати п’ять основних діалектів романшської. Для головного героя репортажу — 79-річного Бернарда Катомаса — це справа його життя. Результатом став новий уніфікований варіант мови, який об’єднує усі ключові діалекти.
Утім, уніфікація стала предметом палкої боротьби і вдалася лише частково: наприклад, в офіційних документах. Перевести на уніфікований варіант навчання у школах не вийшло — батьки обурилися (не без допомоги організованої кампанії противників уніфікації), що їхні діти забувають рідну мову, чи точніше рідний діалект.
Відтак вийшла ідеальна ілюстрація до відомого коміксу xkcd про стандарти. Якщо раніше у Граубюндені друкували підручники кожним із п’яти діалектів, то тепер друкують п’ятьма діалектами + ще уніфікованим варіантом.
Як розповідає один викладач автору статті, «ми друкуємо вісім наборів підручників» (крім шести варіантів романшською, ще німецькою та італійською); при цьому підручники для найменшого діалекту використовуються лише в одній школі. Головна романшська газета, за словами її видавця, є єдиною газетою у світі, яка поєднує шість мовних версій в одному випуску (а реклама друкується здебільшого німецькою).
Звичайно, Швейцарія — багата країна, яка може собі це все дозволити. «З 1950-х років Граубюнден перетворився з бідного сільського регіону на заможний альпійський край завдяки туризму, високотехнологічним галузям промисловості та гідроенергетиці. Сьогодні його бюджет — 3,9 мільярда доларів. На тлі цього, як сказав мені… державний службовець кантону, сума, що витрачається на підтримку мови меншини, є “крихітною”.»
Відкрите питання — як на це все вплине епоха ШІ-перекладу. Тут змішані сигнали: ранні технологічні рішення схиляються до уніфікації, але висновки робити рано: можливо, навпаки потужний і легко доступний ШІ-переклад майбутнього (якщо він існуватиме) зможе підтримати попит на кожен локальний діалект, особливо на такому заможному ринку.
Читати повну статтю (~25 хвилин)