🇺🇸«Камала — за „вони/їх“, президент Трамп — за тебе»
Також: історія Чарльза Понці і розбираємо шанси Маскового клону Вікіпедії
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки всього потрохи з тем, які мене цікавлять — американська історія, медіа, Вікіпедія і штучний інтелект:
історія двох легендарних політичних реклам у США;
як італієць обманув десятки тисяч американців на мільйони доларів — історія Чарльза Понці;
чи є шанс у ШІ-генерованої альтернативи Вікіпедії;
два медіатренди, на які варто звернути увагу.
Історія двох легендарних політичних реклам у США
Невеликий проєкт на вихідні — створив статті у Вікіпедії українською про дві з найбільш відомих і ефективних реклам в американських президентських виборах: одну історичну і одну сучасну.
1. «Дейзі» — 60-секундний ролик, який показали на телебаченні лише раз, але який змінив сучасну політичну рекламу. Це реклама Ліндона Джонсона на виборах 1964 року, де він натякає, що його опонент почне ядерну війну.
Для того часу вона унікальна своєю креативністю: без фактів і обговорення політик (умовно, «мій опонент хоче підвищити податки, а я хочу їх знизити»), а натомість яскрава картинка, яка грає на страху виборців.
«За оцінкою американського науковця Роберта Манна, у прямому ефірі [за один показ] рекламу побачили 50 мільйонів людей, а загалом (включно з подальшим новинним висвітленням) — близько 100 мільйонів американців, тобто 60—80 % виборців».
2. «Камала — за „вони/їх“, президент Трамп — за тебе» (Kamala is for they/them, President Trump is for you) — серія реклам Дональда Трампа на виборах 2024 року. Посил — Камала Гарріс займається культурними питаннями, про які хвилюються ліберальні еліти, а Дональд Трамп хвилюється про достаток простих американців.
Гасло — дотепна гра слів на займенниках they/them, які використовуються на позначення осіб з небінарною гендерною ідентичністю (і деколи на позначення осіб, чия гендерна ідентичність не є чітко відомою).
Як писали в аналізі New York Times, «це була велика ставка: Трамп лідирував [в опитуваннях] у двох найважливіших питаннях виборів — економіці та імміграції — але тут він навмисне змінював тему. Однак реклама з її яскравим слоганом — „Камала — за ‘вони/їх’, президент Трамп — за тебе“ — показала настільки високі результати під час тестування Трампа, що вразила частину його штабу».
Часи змінилися: у фрагментованому медіасередовищі вже не достатньо показати рекламу лише раз, щоб вона запам’яталася, якою б креативною вона не була. Кампанія Трампа купила десятки тисяч показів у ключових для виборів штатах протягом кількох тижнів перед днем голосування.
Як італієць обманув десятки тисяч американців на мільйони доларів
Як італієць без американського громадянства обманув десятки тисяч американців на мільйони доларів?
Кілька тижнів тому я долучився до нової програми Українського радіо — поговорили про Чарльза Понці, легендарного афериста і одного з найвідоміших творців фінансової піраміди. Саме на його честь створили термін «схема Понці», коли шахрай виплачує прибутки ранішим інвесторам не з реальних доходів, а з грошей нових інвесторів.
Як бонуси — короткий екскурс від мене в особливості американського медійного законодавства + песимістичний погляд на те, чи працюють уроки історії.
Чи зможе Ілон Маск створити заміну Вікіпедії?
Ілон Маск вчора запустив Ґрокіпедію, свого ШІ-конкурента Вікіпедії. Перша версія очевидно халтурна — якась неповноцінна цензурована копія Вікіпедії. Але давайте спробуємо зважити ідею серйозно і подумати, чи є майбутнє в такого проєкту (спойлер: все одно ні).
Виділю тут два окремі питання:
1) чи зможе конкретно Ілон Маск створити хорошу ШІ-альтернативу Вікіпедії;
2) чи може хороша ШІ-генерована енциклопедія існувати в принципі, враховуючи швидкий розвиток ШІ (нові моделі дуже потужні, проблема галюцинацій значно зменшилась за останні пару років тощо).
Давайте по черзі:
Щодо першого питання я впевнений більше — ні, не зможе.
Маск, звичайно, об’єктивно візіонер і видатний підприємець як ми би до нього негативно не ставилися, але у нього доволі поганий послужний список у темах, в яких він погано розбирається і прийшов просто потролити/спробувати навчити всіх як треба (як у випадку з Вікіпедією, яку він давно недолюблює).
Два очевидних приклади — покупка Твіттера (він, звичайно, працює, але за багатьма об’єктивними показниками гірше, ніж раніше) і його провальні спроби скоротити державні витрати у США.
Друге питання складніше. Але все одно думаю, що *хороша* ШІ-генерована енциклопедія малореальна. (Вікіпедія вже теж використовує ШІ для багатьох допоміжних завдань, але тут ми говоримо саме про енциклопедію, *написану* ШІ, що точно не про Вікіпедію).
У Вікіпедії є багато переваг перед мейнстрімними ШІ-сервісами, про які я багато писав і говорив раніше. Зокрема:
Велика волонтерська спільнота, яка пише, перевіряє і вичитує статті (і чим популярніша стаття, тим вона якісніша). Людська мудрість все ж є і буде залишатися важливою.
Радикальна прозорість і можливість подивитися, що під капотом статті (при цьому ШІ-сервіси зазвичай абсолютно не прозорі)
Некомерційна модель => правильніша система стимулів. У Вікіпедії немає спокуси утримувати користувачів на платформі, щоб продати більше реклами (як є у соцмереж і, думаю, з часом буде і в чатіGPT). Тому можна фокусуватися на якості і не підпадати під те, що Корі Докторов влучно назвав enshittification (про те, що це таке, можете почитати у Вікіпедії😊).
При цьому я далекий від ілюзій, що Вікіпедії немає про що хвилюватися в епоху ШІ. Конкуренція з чатомGPT, AI overviews від гугла та іншими мейнстрімними сервісами справді серйозна. Багато людей питають у ШІ те, що три роки тому пошукали би у Вікіпедії.
Але я не думаю, що ШІ-генерована Вікіпедія — це серйозний конкурент. ЧатGPT чи гугл вже можуть згенерувати мені енциклопедичну статтю on demand, для цього мені не потрібно йти в умовну Ґрокіпедію, щоб почитати канонічну, але ШІ-згенеровану енциклопедичну статтю.
Ще почитати: дві історії про медіа
Дві історії про медіа із найновішого випуску розсилки The Fix:
Інтернет зробив дистрибуцію медіа значно простішою. Уже не треба мати власну друкарню і водіїв вантажівок, щоб видавати популярне загальнонаціональне видання — власне, не обов’язково мати навіть повноцінний вебсайт.
В одній зі статей The Fix минулого тижня ми розповіли про Will — італійське видання, яке переосмислило новини для цифрового покоління. У них 80 людей в команді і €11 мільйонів річного доходу — але вони майже повністю базуються в соцмережах (в першу чергу в інстаграмі), навіть не публікують матеріали на сайті.
Разом з тим, як би це іронічно не звучало, у світі зразка 2025 року все більше медіа стикаються з тим, що шукати надійні канали дистрибуції стало значно складніше. Соцмережі ненадійні, трафік із Google-пошуку й Discover трохи стабільніший, але теж ненадійний.
Тому один з трендів, про який ми пишемо в іншій статті — це повернення (преміальних) друкованих продуктів.
Як сказав нам один французький медіаменеджер: «Це може здатися парадоксальним, але одна з найбільших проблем цифрових медіа — у дистрибуції. Непросто достукатися до потенційно зацікавлених читачів; доводиться йти через соцмережі, що стає дедалі дорожчим — і в плані грошей, і в плані часу... Газетний кіоск чи стенд дають зовсім інший досвід».