🌏Чотири історії: Тувалу, Дубай, Катар і трохи англійської мови
Швидка навколосвітня подорож від Old York Times
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки Old York Times — швидка подорож навколо світу:
🇹🇻Тувалу: як зберегти країну, яка приречена на буквальне зникнення
🇦🇪Анти-любовний лист до Дубая
🇶🇦Як невеликий Катар стає центром регіональної і міжнародної дипломатії
🏴Матеріал з архівів Old York Times: як збіг історичних обставин ускладнив нам вивчення англійської
Як зберегти країну, яка приречена на буквальне зникнення
Тувалу — це крихітна острівна країна в Океанії, де живе близько 11 тисяч людей. За прогнозами науковців, через зміну клімату за кілька десятиліть більшість її території опиниться під водою.
Кілька років тому Тувалу і Австралія підписали угоду, за якою Австралія прийматиме кілька сотень мігрантів з Тувалу щороку починаючи з 2025.
Як пише Wired:
«Візи будуть розподілені через систему жеребкування та надаватимуть їхнім власникам ті самі права на охорону здоров’я, освіту, житло та працевлаштування, якими користуються громадяни Австралії. Крім того, жителі Тувалу збережуть можливість повернутися на батьківщину, якщо умови це дозволятимуть».
Прийняти кілька тисяч тувалійців багатомільйонній Австралії не так складно, але як зберегти культуру і пам'ять про Тувалу, якщо країна зникне фізично?
Як підсумовує Wired:
«Угода з Австралією — не єдиний крок, який Тувалу зробило під загрозою зникнення. У 2022 році країна запустила амбітну стратегію — стати першою у світі цифровою нацією. Ця ініціатива включає 3D-сканування островів для їх цифрового відтворення та збереження культурної спадщини, а також перенесення урядових функцій у віртуальне середовище. Щоб захистити національну ідентичність і суверенітет, у межах проєкту також розглядають можливість конституційної реформи, яка б визначила країну як віртуальну державу — концепцію, яку вже визнали 25 країн, зокрема Австралія та Нова Зеландія».
Детальніше про ці плани — у статті BBC з минулого року.
Що не так з Дубаєм
У культурі є окремий жанр любовного листа до міста — наприклад «Мангеттен» Вуді Аллена.
Ця стаття — найкращий приклад протилежного: анти-любовний лист до Дубая. Авторка знайшла дуже точні слова, щоб сформулювати, що не так з Дубаєм.
«Є пекла на землі, і Дубай є одним із них: пекельне творіння, народжене з найгірших людських схильностей. Його пекельна суть — не лише провина олігархів, яких він приваблює своїм багатством, і не тільки тих організованих злочинців, які тікають туди, рятуючись від переслідування. Він пекельний передусім тому, що, будучи самопроголошеною вітриною вільної торгівлі, дає звичайним людям змогу придбати найчистішу форму найогиднішого товару — експлуатацію інших. Якщо ви хочете відчути, як це — мати рабів у сучасному світі й не бути публічно засудженим за це бажання, — поїдьте в Дубай».
Читати повну статтю (~7 хвилин)
Як Катар стає центром дипломатії
Як невеликий Катар стає центром регіональної і міжнародної дипломатії? У The Guardian вийшов детальний розбір.
«Катар — багата країна з менталітетом бідняка, потужна держава з пильністю слабкого. Його зосередженість на дипломатії — спроба зміцнити своє крихке становище як невеликої держави у хиткому регіоні, оточеної самовпевненими гравцями на кшталт Саудівської Аравії, ОАЕ та Ірану. Його населення — близько 3 мільйонів, із яких приблизно 13% — катарці. (Некатарське населення здебільшого складається з трудових мігрантів із арабського світу, Індійського субконтиненту та Філіппін). Багатство зосереджене в невеликій групі громадян Катару, які за останні 20 років стали найбагатшими у світі. Та всі ці статки все одно не можуть купити безпеку…
Тож, поволі і без зайвої уваги, Катар перетворився на дипломатичну столицю світу. За минулий рік я поспілкувалася з понад 20 співрозмовниками, зокрема з катарськими високопосадовцями, західними дипломатами, місцевими й іноземними науковцями, мешканцями та учасниками переговорів за посередництва Катару. Із цих розмов і двох поїздок до Дохи постала картина невеликої країни, яка ривком намагається заповнити велику й швидко зростаючу нішу — глобального посередника. По всій Досі розкидані численні палаци та офіси, що за останні роки приймали переговори щодо виведення військ США з Афганістану, повернення українських дітей із Росії, повернення американських заручників з Ірану, звільнення ізраїльських заручників Хамасом, і — на початку цього року — короткого припинення вогню в Газі.
Станом на липень 2025 року Катар веде 10 активних медіацій: частину — в Досі, інші — за кордоном. 28 червня катарські посадовці були у Вашингтоні на підписанні мирного договору між Демократичною Республікою Конго та Руандою — результаті переговорів, які Катар ініціював раніше цього року. За тиждень потому я говорила із Мохаммедом бін Абдул-Азізом аль-Хулаїфі, катарським міністром та головним посередником — людиною із запаморочливим графіком поїздок. Після церемонії у Вашингтоні він вирушив до Венесуели, де Катар виступає посередником між США та Венесуелою в обговоренні обмінів в’язнями та сутичці щодо депортації венесуельських мігрантів. За кілька годин після нашої розмови аль-Хулаїфі мав прийняти в Досі ізраїльську делегацію, щоб розпочати новий раунд переговорів із Хамасом. “Щоразу, коли є конфлікт чи криза, ми зводимо людей за стіл переговорів”, каже він.
Вплив, який Катар отримав, став для багатьох спостерігачів несподіванкою. Як консервативна мусульманська монархія на Близькому Сході, Катар — нетипове місце для високорівневих геополітичних домовленостей, які до недавнього часу укладали в Женеві та Осло. Та починаючи з 7 жовтня [теракту Хамасу проти Ізраїлю у 2023 році], ставка цієї вразливої країни на роль світового посередника дала плоди. Після років побудови тісних зв’язків і зі США, і з Хамасом, Катар став центром переговорів про припинення вогню, а також обговорень щодо гуманітарної допомоги та евакуації поранених. І коли конфлікт розширився на ширший Близький Схід і втягнув США, посередництво Катару переросло зі стратегії власної безпеки в роль опори глобальної безпеки».
Читати повну статтю (~20 хвилин)
Чому правописні норми англійської мови настільки нелогічні
Архівний матеріал, оригінально опублікований у серпні 2021 року
Англійську доволі складно вивчити у порівнянні із іншими європейськими мовами. Правописні норми англійської дивні та непослідовні, пише у новому есе для Aeon американська лінгвістка Аріка Окрент.
«Частина проблеми [із вивченням англійської] у тому, що англійський правопис виглядає оманливо схожим до інших мов, які використовують той самий алфавіт, але значно більш послідовно. Ви можете витратити кілька годин на вивчення правил вимови італійської, іспанської, німецької, шведської, угорської, литовської, польської та багатьох інших мов, і переконливо зачитати текст цією мовою, навіть якщо ви його не розумієте. Ваша вимова може бути жахливою, а темп, наголоси і ритми повністю некоректними, і ніхто не сприйме вас за носія мови — але ви зможете це зробити… Англійська мова — у зовсім іншій лізі за складністю».
Чому так сталося? Окрент пояснює це грандіозним збігом історичних обставин. Якщо коротко, то створення технології друку застало англійську саме у той момент, коли норми писемної мови не були впорядкованими (офіційна англійська лише недавно відновилася від трьох століть перебування на маргінесі після норманського завоювання). Тож на ці норми сильно вплинули специфічні стимули й особливості роботи друкарів.
Оскільки правописні норми не були чітко кодифікованими, друкарні зазвичай використовували ті варіанти написання, які були їм практично зручнішими. Наприклад, слово “haddle” могли замінити на “had”, а “thankefull” — на “thankful”. «Звички і прийоми ставали стандартами, коли складальники вивчали своє ремесло як учні інших складальників», пише Окрент.
На думку авторки, англійська правописна система могла би бути значно логічнішою, якби технологія друку прийшла до Англії пізніше.
«Але коли з'являється новий інструмент, ви не чекаєте, щоб з'ясувати оптимальний спосіб його використання, і не хвилюєтеся про довгострокові наслідки від його застосування. Ви просто починаєте».
Читати статтю (~15 хвилин)
Читайте також: «Якими є люди, котрі володіють десятками мов»