🇺🇦Профайл Єрмака в FT; у чому українці попереду Британії
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки Old York Times — класичний формат оглядів і рекомендацій кількох цікавих матеріалів про Україну із англомовних медіа:
Великий профайл Андрія Єрмака у Financial Times
Хто вважає Україну ключовою загрозою для своєї країни? Результати глобального опитування Pew Research Center про ставлення до різних країн
Рекомендуємо відеоесе про Україну і Британію від британського блогера
Що розповідає про Єрмака великий профайл у FT
У Financial Times на днях вийшов профайл керівника Офісу Президента Андрія Єрмака.
Автор, широко відомий у вузьких колах Крістофер Міллер, взяв інтерв’ю в 40 колишніх і теперішніх українських високопосадовців і західних дипломатів: у кількох під запис, але здебільшого анонімно. І також за минулі три роки кілька разів розмовляв із самим Єрмаком.
За цією статтею вже вийшло багато новин в українських медіа — від ролі Єрмака у рішенні тримати оборону Бахмута до його стосунків із Зеленським. Але ловіть комплексний огляд основних тез і цитат.
Єрмак у статті виглядає скоріше негативно — мікроменеджер із авторитарними методами, який сфокусований на власному іміджі.
Ключовий меседж статті — Єрмак де-факто є другою (а подекуди і першою) людиною в Україні. «Він президент, прем'єр, міністр закордонних справ — усі міністри в одній особі», каже один із західних послів.
«Андрій Єрмак — не президент України. Але часто поводиться так, ніби ним є… 53-річний Єрмак розробляє мирні плани, керує закулісною дипломатією і особисто відбирає урядовців… Коли йдеться про переговори найвищої ваги — обмін полоненими з Москвою, повернення викрадених українських дітей, угоди для збереження експорту зерна через Чорне море — керує всім Єрмак. Європейські уряди координують із ним військову та фінансову допомогу. Він на “ти” з глобальними впливовими гравцями і голлівудськими зірками»…
Значною мірою Єрмак досяг такого рівня впливу завдяки тому, що у нього дуже близькі стосунки із Зеленським:
«Стосунки між ними двома виходять за межі суто робочих, кажуть їхні помічники та союзники… Вони сплять неподалік один від одного в підземному бункері, захищеному від російських атак, які посилилися з весни цього року. Там, після довгого робочого дня, вони можуть розслабитися за грою в настільний теніс або переглядом класичних фільмів, які знають настільки добре, що можуть цитувати напам’ять. Більшість ранків починаються зі спільного тренування…»
У Єрмака є реальні досягнення, але проблема в тому, що часто його персональні амбіції виходять на перший план:
«Мабуть, найчастіше повторюваний жарт про нього — це розмір його его. “Планетарне”, — так охарактеризував його один західний посол, який багато років працював із ним напряму. “Галактичне — краще слово”, — заперечив інший дипломат. Самовпевненість Єрмака призвела до конфліктів із кількома західними дипломатами в Києві — найбільше з колишньою посолкою США Бріджит Брінк, яка пішла у відставку в квітні на знак протесту проти політики Трампа щодо України».
Наразі однією з помітних невдач Єрмака є те, що йому не вдалося налагодити хороші стосунки з новою адміністрацією Трампа:
«Єрмаку вдалося незвичне — роздратувати американських політиків з обох партій, за словами чинних і колишніх чиновників у Києві та Вашингтоні… [Радикальні прихильники Трампа] активно експлуатують критику Єрмака, подаючи її як відображення самого Зеленського. “Є ці люди зі світу MAGA, які використовують те, як [Єрмак] діє, щоб сказати: ось чому [Україна] не може бути корисною для США — і чому, зрештою, ми маємо її кинути”, — каже колишній американський посадовець, який працював над політикою щодо України. “Ситуація дійшла до того, що це вже небезпечно… Вашингтон занадто складний для одноосібної дипломатії».
Читати повну статтю (~25 хвилин, можливий пейвол)
Хто вважає Україну ключовою загрозою для своєї країни?
Pew Research Center опублікував новий випуск опитування Global Attitudes Survey, яке аналізує ставлення до різних країн по всьому світу. Зокрема запитали людей з трьох десятків найбільших та найбільш розвинутих країн, яку країну вони вбачають найбільшою загрозою для своєї.
Кілька спостережень:
Американці очікувано вважають найбільшою загрозою Китай. Росія на другому місці, але з великим відривом (42% проти 25%).
Європа невиправдано сильно хвилюється про США і недостатньо про Китай:
Для великих європейських країн (Франція, Німеччина, Британія) на першому місці очікувано Росія, але Китай лише на третьому, а на другому — США.
Країни Південної Європи (Італія, Іспанія, Греція) значно менше сприймають Росію як загрозу. Для іспанців Росія приблизно на такому ж рівні, як і США. Для греків Росія загалом не фігурує.
З-поміж розвинутих європейських країн загрозу в Україні бачать угорці (27% — лише трохи менше, ніж 33% для Росії). Також поляки, але там лише 6%.
Як сформулював журналіст The Wall Street Journal, українець за походженням Ярослав Трофимов, «неймовірно, що серед угорців Росія, яка двічі у 20-му столітті надсилала танки до Будапешта, та Україна, яка просто хоче, щоб її залишили в спокої, майже однаково сприймаються як головна загроза. Виглядає, що антиукраїнська пропаганда Орбана справді спрацювала».
У чому українці попереду Британії
Цікаве відеоесе про Україну і Британію від британського блогера.
Зав’язка шаблонна — британець одружився з українкою, приїхав в Україну і вже за кілька годин у Львові зрозумів, що тут не гопники і хрущовки, а вишукана культура і смачна кава.
Але в підсумку він доволі глибоко як для людини ззовні зрозумів Україну — і зробив проникливий матеріал про українське суспільство і як його усвідомлення Британії змінилося після знайомства з Україною. З деякими тезами можна сперечатися, але цікаво послухати.
Короткий конспект основних тез українською (згенерований з ШІ, take it for what it's worth):
* Автор — британець, який одружився з українкою Владою. Познайомилися у Таїланді, згодом почали регулярно зустрічатися, і він неодноразово приїздив в Україну, зокрема під час повномасштабної війни. Відео — його особистий роздум про те, як ці подорожі змінили його життя.
* До подорожі мав стереотипне уявлення про Україну як пострадянську «сіру» країну. Львів його вразив: креативна та сучасна культура, стильні кав’ярні, чистота, гостинність.
* Порівнює побут і суспільство України та Британії, особливо життя бідних:
- У Великій Британії бідність означає відсутність власності, ізольованість, погані умови життя, безперспективність.
- У сільській Україні — бідність теж реальна, але є земля, власний будинок, можливість вирощувати їжу, підтримка громади, зв’язок із культурою.
* Вражений самозарадністю українців: вирощують продукти, консервують, дбають про побут і традиції навіть у складних умовах. Це, на його думку, додає сенсу й гідності.
* Пояснює, що в Україні зараз — «ранній» капіталізм, коли ще важливо якісно працювати, бути креативним, і є щире ставлення до сервісу. У Британії — «пізній» капіталізм: все дорожчає, сервіс погіршується, все орієнтоване лише на прибуток.
* Порівнює цифровізацію: в Україні цифрові держпослуги працюють набагато ефективніше (наприклад, застосунок «Дія») — завдяки тому, що молоде покоління має більше впливу. У Британії все тримається на паперовій бюрократії.
* Високо оцінює українську культуру та патріотизм — відкритий, життєствердний, без ксенофобії. Контрастує це з британським націоналізмом, що часто асоціюється з негативом і виключенням.
* Рефлексує, що справжнє багатство — це не лише гроші, а стабільність, гідність, зв’язок із людьми та землею.
* З сумом зазначає, що традиційне сільське життя в Україні поступово зникає через урбанізацію та економічні виклики.
* Критикує британську культуру за споживацтво, занепад місцевих традицій і відсутність державної підтримки для культурної інтеграції іммігрантів.
* Завершує відео роздумами про війну, про те, як вона руйнує життя, але також загартовує дух і ідентичність українців. Закликає підтримувати Україну.