Як Твіттер і Google Translate допомогли об’єднати Європу навколо України — Old York Times #60
Бонус: як правильно використовувати ChatGPT
Привіт! Продовжуємо моніторити англомовний медіапростір і розповідати важливі історії про Україну та світ.
У цьому випуску розсилки:
Як Твіттер і Google Translate допомогли об’єднати Європу навколо України
Репортаж з української майстерні, де ремонтують захоплені російські танки
Переказ матеріалу The New York Times про іноземних добровольців, які воюють за Україну, щоб помститися Росії
Бонус: як правильно використовувати ChatGPT
Як Твіттер і Google Translate допомогли об’єднати Європу навколо України
Коли рік тому російські війська відкрито вторглися на територію України, лідери країн ЄС неочікувано швидко й потужно об’єдналися проти Росії, пише для Politico журналістка Клер Берлінскі.
Однією з важливих, але недооцінених причин Берлінскі вважає безпрецедентне падіння мовних бар’єрів, яке дозволило українцям у режимі реального часу спілкуватися з простими людьми з усієї Європи у соцмережах: розповідати про життя під час війни і розвінчувати фейки.
Якщо конкретніше, то два фактори:
♦️ прорив у якості машинного перекладу Google Translate за останні пів десятиліття — запровадження нейронного машинного перекладу;
♦️ рішення Твіттеру інтегрувати Google Translate у свою платформу та ввести функцію автоматичного перекладу кожного твіта. (Інші соцмережі також інтегрували машинний переклад, але роль Твіттеру особливо важлива — бо у цієї платформи непропорційно високий рівень впливу на публічний дискурс: звідти черпають інформацію політики, журналісти, активісти й піарники).
Як результат:
«зараз ми вперше живемо в епоху, коли всі в Європі — від політиків до таксистів — можуть розуміти один одного… Можливість спілкуватися з українцями напряму посилила суспільну підтримку санкцій і поставок зброї [Україні] в ЄС, незважаючи на погрози Росії та різке зростання цін на енергоносії. Опитування Eurobarometer показує, що 74 відсотки громадян ЄС схвалюють підтримку блоком Києва».
«Українці, які не розмовляють англійською, пишуть у Твіттері англійською, і їхні твіти часто стають вірусними. Українці на полі бою використовують Твіттер, щоб показати європейцям, з чим вони стикаються і що вони роблять зі зброєю, яку надіслали їхні союзники, що породило меми в соціальних мережах на кшталт “It’s HIMARS o’clock”. Вони показують життя на станціях метро, де ховаються від ракет. Вони показують російських ракетних атак на мирних жителів. Вони діляться фотографіями загиблих воїнів, роликами слізних повернень солдатів до їхніх маленьких дітей. Показують солдатів з котами — український військовий, який завів дружбу з котом, гарантовано збере багато любові. Вони використовують соціальні мережі, щоб протистояти російським пропагандистським наративам, викриваючи підроблені фотографії, як-от зображення першої леді України, одягненої в дорогий одяг у першому класі: вони зробили вірусною справжню фотографію, на основі було зроблене відредаговане фото».
Ці настрої у суспільствах європейських країн напряму вплинули на політику їхніх лідерів. Останнім потужним прикладом стала кампанія #FreeTheLeopards, яка допомогла переконати німецького канцлера Олафа Шольца дозволити постачання Українів танків Leopard 2. Інший приклад — кампанія #RussiaIsATerroristState, яка супроводжувалася моторошними зображеннями результатів російського тероризму в Україні, спонукала Європарламент визнати Росію державою-спонсором тероризму у листопаді минулого року.
За словами французького єврократа Жерома Піоді, особливо помітний контраст 2022 року із 2014-им. Падіння мовних бар’єрів допомогло боротися з російською дезінформацією в соцмережах:
«“У 2014 році… [міжнародної] комунікації в соціальних мережах було мало”. У ті часи українське керівництво покладалося на повільний, традиційний процес спілкування з європейськими суспільствами. Союзники допомагали їм готували прес-релізи, які ніхто не читав. Проте з початку війни на початку 2022 року звичайні українці та урядовці майстерно працюють із соціальними мережами, поширюючи свої меседжі напряму (і дуже креативно)».
Читати повну статтю (~12 хвилин)
Більше на тему:
Хоча прості користувачі соцмереж грають важливу роль, багато з описаних у статті досягнень є принаймні частково результатом грамотної урядової комунікації. Раніше ми писали, наприклад, про те, як Міноборони використовує тролінг і котиків у Твіттері, щоб нарощувати підтримку України
У The Fix недавно виходила історія про Saint Javelin — медіапроєкт, який з допомогою мемів зібрав $2 мільйони на підтримку України (англійською, ~6 хвилин на прочитання)
Попри те, що союзники нарешті погодилися постачати Україні західні танки, найбільшим «донором» танків для України залишається Росія.
Станом на початок лютого як мінімум 546 захоплених російських танків підтверджені публічними фотодоказами, пише The Guardian. (За даними Генштабу ЗСУ, Росія втратила понад 3 тисячі танків з початку відкритого вторгнення, але сюди входять і знищені машини).
Британська газета зробила репортаж із української ремонтної майстерні, де російські танки повертають до ладу, щоб передати на озброєння українській армії. (Найперше завдання — стерти Z-свастику). Там працює від 30 до 50 людей щоденно сім днів на тиждень.
Що цікаво, цю роботу підтримує громадянське суспільство — фонд Сергія Притули у партнерстві із неназваною машинобудівною компанією. «Багато приватних компаній відклали свої звичні справи, щоб долучитися до ремонту летальних машин: танків, бронетехніки, ракетних систем та іншої смертоносної техніки, залишеної [російськими військами]».
Фонд Притули вклав близько 9 мільйонів гривень у роботу майстерні, описаної в репортажі (очевидно, її локація не розкривається з міркувань безпеки). Результати її роботи — на озброєння ЗСУ передано сім танків, низку броньованих машин та кілька реактивних систем залпового вогню.
Як пише автор статті, найбільш вигідним періодом було звільнення Харківщини, яке відбулося восени минулого року (хоча The Guardian помилково пише, що у травні). За словами менеджера фонду Притули, росіяни тоді так швидко втекли, що збирати їхню техніку було майже так само просто, як прийти у великий магазин і обрати, що тобі потрібно. Утім, і зараз продовжується потік захоплених бойових машин.
Читати повну статтю (~5 хвилин на прочитання)
У New York Times вийшов матеріал про добровольців, які воюють за Україну, щоб помститися Росії — чеченців, кримських татар, грузинів та інших людей із пострадянського простору, які мають причини ненавидіти Кремль.
Авторка статті відвідала тренування добровольчого чеченського батальйону, куди входять чеченці, а також кримські татари та українці.
«Українські військові командири кажуть, що їм не бракує солдатів для війни, але все ж вони прийняли до своїх лав тисячі добровольців, зокрема іноземних громадян. Багато з них, як чеченці, є біженцями з самої Росії. Інші приїхали з навколишніх країн, як-то Грузія, які мають історію протистояння Москві та президентству Владіміра Путіна.
“Ми бачили, що відбувається”, — каже Муслім Мадієв, сивобородий заступник командира чеченського батальйону, одягнений у навушники, щоб заглушити звуки пострілів, поки він спостерігає за тренуваннями. “Україні не бракує чоловіків, але ми повинні приєднатися і бути частиною цієї війни”».
Ветеран двох чеченських воєн, Мадієв із 2016 року живе в Україні. Як і багато інших добровольців, він упевнений, що Росію потрібно зупинити в Україні, щоб вона не розширила свої загарбницькі амбіції на інші країни. Інші бійці його батальйону бачать своєю місією звільнити Ічкерію від російського гніту.
Як пише авторка статті, чеченський батальйон — один із низки військових з'єднань, які формуються в Україні за етнічною ознакою. У ЗСУ воюють білоруси, татари й інші етнічні меншини Росії, які хочуть помститися за сталінську депортацію 1940-их років чи інші злочини кремлівських режимів.
Їхнє залучення до війни має свої ризики для України — наприклад, вищий ризик того, що в їхні ряди потраплять диверсанти. Однак є і великі переваги.
«Знання Росії та росіян і ненависть до Москви зробили [цих іноземних] добровольців хорошими агентами під прикриттям для Києва. Деякі українські чиновники та парламентарі навіть висловили підтримку їхнім ініціативам. У жовтні, наприклад, український парламент ухвалив подання про визнання Чеченської Республіки Ічкерія територією, окупованою Росією.
Але вони також стикаються зі великими ризиками, враховуючи характер їхньої роботи в тилу ворога. Росіяни жорстоко розправляться не лише з російськими громадянами, а й фактично з будь-якими бійцями під прикриттям, захопленими російськими військами».
Читати повну статтю (~6 хвилин на прочитання)
Кілька днів тому чатбот ChatGPT став офіційно доступний в Україні. Я писав про нього, коли він запустився у кінці минулого року, а зараз поділюся додатковими спостереженнями за кілька місяців використання.
Для мене ChatGPT найбільш корисний не як генератор готового тексту, а як безкоштовний персональний асистент.
Як і живий асистент-початківець, він часто не справляється із завданням якісно, але може бути дуже корисним, якщо правильно і детально сформулювати завдання і натренувати його.
Гугл все одно у двадцять разів корисніший для більшості завдань, але є окремі випадки, де значно швидше і зручніше щось спитати у чатбота, ніж гуглити і аналізувати самостійно.
Стосовно написання текстів — ChatGPT погано справляється з написанням цікавих / оригінальних готових текстів: вони виходять красиво структуровані і доладно написані, але не сильні за змістом. У кращому випадку у стилі нудного академічного есе, у гіршому випадку повна нісенітниця.
(Звісно, бувають і випадки, коли треба написати булшит-текст, який ніхто не читатиме і який доречно доручити штучному інтелекту — але якщо ви закінчили школу й університет, навряд чи таке трапляється часто).
У контексті написання текстів ChatGPT може бути дуже корисний як генератор ідей / метод боротьби зі страхом чистого аркуша. Наприклад, я використовував його, щоб згенерувати ідеї для питань інтерв'ю; більшість із його пропозицій у підсумку не використав, але кілька варіантів наштовхнули на цікаві ідеї.
Ще почитати на тему:
📍На The Fix виходила детальна інструкція про те, як журналісти можуть інтегрувати ChatGPT у свою повсякденну роботу — і більшість із тих порад корисні не лише для журналістів.
📍Недавній допис Тимофія Милованова у ФБ, резонує з моїми спостереженнями