🇺🇸Історії обманів від Байдена і Трумена
«Байден неймовірно підставив нас як партію»
Привіт! У цьому випуску — дві історії про американських президентів:
Репутація Джо Байдена лише погіршується — демократи бачать причину перемоги Трампа у тому, що Байден вирішив балотуватися на другий термін попри вік і кволість, а його оточення намагалося приховати його справжній стан
Матеріал з архівів Old York Times: як Гаррі Трумен усіх обманув, створивши собі імідж бідняка
«Байден неймовірно підставив нас як партію»
Три місяці тому я опублікував есе про те, що пішло не так з президентством Байдена, і закінчив його так:
Не здивуюся, якщо через кілька років (чи навіть кілька місяців) президентства Трампа маятник хитнеться в інший бік, і ми побачимо ностальгію за Байденом. Але останні дні його президентства виглядають як максимально низька точка в його політичній кар’єрі.
Якщо хтось зараз і відчуває ностальгію за Байденом (наприклад, бізнес-спільнота, яка страждає від хаотичної митної політики Трампа), то точно не його політичні соратники. Репутація колишнього президента серед демократів лише погіршується.
Серед американських лібералів немає фанатів Дональда, але вони все більш переконані, що рішення Байдена балотуватися на другий термін попри його вік і кволість подарувало Трампу перемогу.
Нові журналістські розслідування лише посилюють цю тезу. Наступного тижня вийде гучна книжка двох журналістів — Джейка Теппера з CNN та Алекса Томпсона з Axios. Назва та підзаголовок максимально промовисті: “Original Sin: President Biden's Decline, Its Cover-up, and His Disastrous Choice to Run Again”.
Зараз автори опублікували своєї за матеріалами книги масштабну статтю у The New Yorker про погіршення стану Байдена і як президентська свита намагалася приховати це.
Я переклав для вас одну ключову цитату:
«“Байден неймовірно підставив нас як партію”, — сказав нам Девід Плафф, який був у керівництві передвиборчої кампанії Камали Гарріс. Плафф був менеджером президентської кампанії сенатора Барака Обами у 2008 році і старшим радником Обами як президента, а у 2013 році майже повністю покинув політику. Після того, як Байден вибув із виборів 21 липня 2024, Плаффа залучили допомогти Гарріс — він вбачав це “рятувальною місією”. Гарріс, за його словами, була “чудовим солдатом”, але стислі 107-денні перегони були “повним кошмаром”...
Справжньою проблемою був не вік [Байдена] як такий. Проблемою були очевидні обмеження його дієздатності, які погіршилися протягом його президентства. Те, що бачили всі, викликало занепокоєння. Те, що відбувалося приватно, було ще гіршим.
Хоча Байден день у день, безумовно, міг приймати рішення, проявляти мудрість і діяти як президент, було кілька великих проблем, які ускладнювали його президентство: ліміт кількості годин дня, в які він міг надійно функціонувати, і все більше моментів, коли він, здавалося, застигав, втрачав хід думок, забував імена головних соратників або якусь мить не міг згадати друзів, яких знав десятиліттями. Не кажучи вже про порушення його здатності до спілкування — ті, які не були не пов'язані з його природним заїканням.
Це не була пряма лінія погіршення; у нього були і хороші дні, і погані. Але до останнього дня свого президентства Байден і його найближче оточення відмовлялися визнати реальність того, що його енергія, когнітивні навички та комунікативні здібності значно знизилися. Навіть гірше, вони намагалися приховати це різними способами. А потім відбулися дебати 27 червня проти Трампа, коли стан Байдена побачив весь світ. Як наслідок, демократи увійшли в осінь 2024 року з невипробуваною кандидаткою і все вищою недовірою американців до Білого дому, який обманював їх.
“Це було огидно”, — сказав нам один помітний політтехнолог Демократичної партії, який публічно захищав Байдена. “Він вкрав вибори у Демократичної партії. Він вкрав їх в американського народу”. Байден побудував усе своє президентство як запеклу боротьбу за те, щоб не допустити повернення Трампа в Овальний кабінет. Не відпускаючи владу і відмовляючись бути чесним перед собою і країною щодо погіршення свого стану, він гарантував це повернення».
У повній статті більше прикладів й історій — наприклад, як Байден на події не впізнав свого давнього знайомого Джорджа Клуні.
Читати (~20 хвилин)
Як Гаррі Трумен усіх обманув
Архівний матеріал, оригінально опублікований у серпні 2021 року
Гаррі Трумен був одним із найвпливовіших президентів США у новітній історії. На його адміністрацію припали ядерне бомбардування Японії та завершення Другої світової війни, план Маршалла та початок Холодної війни.
А ще Трумен по завершенню президентства успішно створив собі імідж чесного та бідного державного діяча, який ледве зводить кінці з кінцями, але відмовляється від прибуткових підробітків на кшталт платних промов для комерційних компаній, аби не плямити звання екс-президента. Настільки успішно, що за кілька років Конгрес прийняв «Закон про колишніх президентів», який передбачив велику пенсію та серію інших пільг для екс-президентів.
Але це все було брехнею, стверджує дослідник Пол Кемпос у своєму розслідуванні на основі приватних документів дружини Трумена. 33-й президент США був багатієм, коли покинув свій пост (за твердженнями Кемпоса — принаймні частково через те, що нелегально привласнював службові кошти). З урахуванням інфляції та загального збагачення американців, сьогодні його статки були б на рівні $58 мільйонів. З часом Трумен став ще багатшим.
Чому це важливо будь-кому, крім істориків? Кемпос стверджує, що ці одкровення мають стати для американців приводом переглянути щедрі пільги, які надають колишнім президентам — «закон, який дарує мільйони доларів урядових грошей чоловікам, які [все одно] скористалися своїм постпрезидентським статусом, щоб придбати чи розширити величезні особисті статки».
На більш концептуальному рівні Кемпос стверджує, що:
«те, що потрібно було більше 60 років, щоб ця історія спливла на поверхню… багато розповідає про те, що можна назвати політикою ностальгії: схильності усіх від професійних істориків до громадськості в цілому дивитися крізь скельця сентиментальності на певних історичних діячів та періоди, коли ми припускаємо, що нашою землею керували почесні люди, а Америка все ще була справді великою».
Читати (~20 хвилин)