Чому мексиканці п’ють колу замість води — Old York Times #26
А ще темна сторона великих шахів і бізнес-модель із продажу громадянства
Привіт!
Якщо минулого тижня ви не отримали розсилку, то це тому що ми її не розіслали. Але щоб точно отримувати усі випуски, які все-таки виходять, переконайтеся, що вони не потрапляють у спам і не тонуть серед рекламних листів. Для цього додайте адресу oldyorktimes@substack.com у список контактів свого поштового сервісу. У Gmail буде достатньо перемістити цього листа у категорію «Основні» (“Primary”).
Зате цього тижня у розсилці у нас багато нового і цікавого:
Рекомендації: схема із продажу громадянства Вануату, темна сторона великих шахів, що ми дізналися із нової книжки про Фейсбук (спойлер: мало хорошого для Цукерберга).
«Епідемія солодких напоїв»: чому мексиканці так люблять Кока-Колу.
Гостьова рекомендація книжки від Олександра Білінського, співзасновника Агенції медійного росту «АБО».
Рекомендації тижня
Рекомендації від Антона
1. Уряд острівної країни Вануату отримує 42% свого доходу від продажу вануатського громадянства. Як показує розслідування The Guardian, «понад дві тисячі людей, зокрема особи, яких розшукує поліція, придбали паспорти, а разом з ними безвізовий в’їзд до ЄС та Сполученого Королівства» у 2020 році.
Громадянство коштує $130,000; найбільше цією можливістю користуються китайці. Для ЄС та Британії це проблема: продаж вануатських паспортів дозволяє обійти їхні системи контролю підозрілим іноземцям. Вануату натомість у виграші: вона є однією з найбідніших країн світу, але схема із продажу громадянства дозволяє вануатському уряду досягти профіциту бюджету і виплачувати борги.
~5 хвилин на прочитання
2. New York Times зробила велику статтю про «темну сторону шахів» — сумнівні схеми, завдяки яким деякі топові шахісти отримують свої титули.
Стаття цікава зокрема через перспективу «як міжнародні медіа бачать Україну»: у центрі історія Сергія Карякіна — шахіста, який зараз живе у Росії, але виріс і став наймолодшим міжнародним гросмейстером саме в Україні. Ходить багато чуток щодо того, наскільки чесно він отримав цей статус.
Недавно рекорд Карякіна як наймолодшого гросмейстера побив 12-річний американець індійського походження Абгіманью Мішра. Щодо його шляху до цього титулу також є питання, про які пише New York Times.
«Міхаїл Зайцев, який досяг статусу міжнародного майстра і зараз є шаховим тренером, оцінює, що серед близько 1900 нині живих світових гросмейстерів принаймні 10 відсотків вдалися до якогось порушення правил, щоб отримати свій титул».
~12 хвилин на прочитання, 🔒 пейвол
3. Фейсбук давно перетворився у мішень критики в американських медіа (про конфлікт між мейнстримними медіа і Кремнієвою долиною я писав тут). Утім, особливим ударом по репутації компанії і особисто Цукерберга може стати нова книжка “An Ugly Truth: Inside Facebook's Battle for Domination”1 журналісток New York Times Шири Френкель і Сесілії Канг.
Як підсумовує оглядач книжки для The Guardian, «“потворною правдою” про Facebook є те, що це неймовірно впливова корпорація із токсичною бізнес-моделлю, очолювана автократичним засновником, який одержимий світовим домінуванням».
Наприклад, книжка розповідає, як розробники компанії використовували доступ до персональних даних для того, щоб стежити за дівчатами, які їм подобалися; деталі у статті Business Insider.
Однак головна проблема із Фейсбуком не в цьому, а в його ролі у поширенні дезінформації та деструктивного контенту у ширшому сенсі. Детальніше можна почитати чи послухати в інтерв’ю NPR із авторками книжки.
Ще з цікавого — New York Times опублікувала витяг із книжки про протистояння Цукерберга та Шерил Сендберг, яка здавна є другою людиною в компанії.
Стаття тижня
Стаття від Антона і Захара
«Епідемія солодких напоїв»: Чому мексиканці так люблять Кока-Колу
У Мексиці дуже люблять Кока-Колу. У середньому один мексиканець випиває 150 літрів на рік. Це у шість разів більше за глобальний показник, і навіть у півтора рази більше, ніж на батьківщині коли — у США.
У південному штаті Чіапас любов до цього напою зовсім доведена до абсолюту. У Чіапасі в середньому на рік випивають 821 літр коли — трохи більше двох літрів на день.
Як пише Mexico News Daily:
«...широке поширення дешевої солодкої води, а також реклама, яка націлена конкретно на вразливе місцеве населення, створили залежність для багатьох людей — вони вбачають солодкі напої як кожноденну потребу, а не як розкіш чи ласощі. Дослідження 2016 року показало, що матері 3% чіапаських немовлят дають їм Кока-Колу, хоча вони мають пити лише грудне молоко».
Кола навіть є частиною місцевих релігійних ритуалів. За словами експерта, котрого цитує Mexico News Daily, «кола замінила пош, лікер із кукурудзи та цукрової тростини, як жертву богам у деяких традиційних церемоніях та обрядах корінних народів».
Чому жителі Чіапасу п’ють так багато коли? Одна причина практична — там поганий доступ до води. Кока-Колу може бути знайти простіше, ніж питну воду, а коштує вона приблизно так само. Сумна іронія: місцеві активісти стверджують, що Coca-Cola Company є частиною проблеми з водою, бо місцевий завод використовує багато води, якої в регіоні не вистачає.
(Це нагадує історію про те, як європейці кілька століть тому пили пиво замість води, бо це було простіше / безпечніше. Більше про це можна прочитати у чудовій книзі Вольфґанґа Шивельбуша «Смаки раю»).
Однак ширша, загальномексиканська проблема — багаторічний агресивний маркетинг Кока-Коли. Як писала New York Times у 2018 році:
«Місцеві активісти стверджують, що агресивні маркетингові кампанії коли та пепсі, які почалися у 1960-их роках, допомогли інтегрувати солодку воду у місцеві релігійні практики, які поєднують католицизм із майянськими ритуалами. Десятиліттями компанії розміщали білборди локальними мовами, часто використовуючи моделей, одягнених у традиційний одяг [майянського народу] цоцилі».
Як і можна було очікувати, захоплення колою не проходить без негативних наслідків — це серйозна проблема для здоров’я мексиканців. У Чіапасі смертність від діабету збільшилася на третину із 2013 до 2016 року. Місцеві лікарі скаржаться на те, що системі охорони здоров'я складно справитися із таким сильним поширенням цієї хвороби.
Для корінних народів ситуація ускладнилася тим, що американська солодка вода сильно відрізняється від їхнього традиційного раціону — а отже може мати більш негативні наслідки для їхнього організму. Пандемія також не допомагає: ковід небезпечніший для людей із проблемами на кшталт ожиріння чи діабету.
Мексиканський уряд розуміє проблему і намагається з нею боротися. У 2013 році влада увела податок на солодкі напої. Теперішній (лівоцентристський і більш скептичний до великих компаній) уряд президента Андреса Мануеля Лопеса Обрадора зайняв критичну публічну позицію та вводить нові заходи на кшталт попередження про ризик для здоров’я на пляшках коли.
Сама Coca-Cola Company також не стоїть на місці: наприклад, у 2018 році компанія зменшила кількість цукру у напоях, які продає у Мексиці. Виробники солодких напоїв пообіцяли працювати над подальшим зменшенням кількості калорій у наступні роки.
Утім, це поступові кроки, які не призведуть до швидкого вирішення проблеми. За словами експерта зі статті Mexico News Daily, якщо не відбудеться «дуже різкого зростання ціни або сильного зменшення доступності» коли, вона залишатиметься напоєм на кожен день для мексиканців і особливо чіапасців.
Книжка тижня
Цього тижня книжку рекомендує Олександр Білінський, співзасновник Агенції медійного росту «АБО», яка розвиває та створює регіональні та локальні медіа в Україні. Він розповість про книжку «Коротко і по суті. Мистецтво визначати пріоритети» Ґреґа Маккеона.
Користуючись нагодою, радимо підписатися на Олександрове YouTube-шоу «Карт Бланш», у якому він розмовляє з українськими медіа-менеджерами (наприклад, Ліги чи українського Forbes). Ми підписані і дивимося самі, рекомендуємо.
Якщо я дам доступ до своєї пошти на кілька хвилин, то ви здивуєтесь, на яку кількість різноманітних імейл-розсилок я підписаний. І побачите, скільки з них не встигаю навіть відкривати — про уважно читати не йде й мова. Як видавця мене багато що цікавить; навіть не так медійна сфера, як менеджмент, IT, стартапи, дизайн. Але мозок вже відмовляється працювати як пилосмок.
Книгу Ґреґа Маккеона «Коротко і по суті. Мистецтво визначати пріоритети» мені дала почитати колега — мабуть, здогадуючись про усі фокуси (або розфокуси) моїх інтересів.
Маккеон — автор концепції есенціалізму, суть якої в тому, що ви можете найбільше зробити для досягнення справді важливого тільки тоді, коли дозволите собі не займатися геть усім поспіль і на все погоджуватися. Шлях есенціаліста – це шлях до контролю над власним вибором. Тому що? Так, правильно, прямо зараз і починаю відписуватися від розсилок, які вже понад місяць не відкривав.
Дві цікаві тези із книги:
Люди майже завжди поважають і цінують тих, кому вистачає хоробрості й впевненості казати «ні». Суть в тому, щоб казати «ні» несуттєвому і відтак мати можливість сказати «так» чомусь дійсно важливому. Відхилити прохання – не те саме, що відштовхнути людину.
«Упередження незворотних витрат» — це схильність продовжувати інвестувати час, гроші та енергію у щось програшне просто тому, що ми вже вклали певний ресурс, який неможливо повернути. Щоб цього позбутися, спитайте себе: «Якби я цієї речі не мав, то скільки б заплатив, щоб її отримати». Або «Якби я зараз не працював над цим проектом, на що б я був готовий, аби взятися за нього?»
Як приклад, Білл Гейтс брав тиждень відпочинку від щоденних справ у Microsoft — просто щоб подумати і почитати. Він практикує «тиждень думок» ще з 1980-их і не забув про цю звичку навіть тоді, коли компанія розвивалась найстрімкіше.
Дослівно можна перекласти як «Потворна правда: Всередині битви за домінування Facebook»