Що поєднує коронавірус та інопланетян — Old York Times #21
А ще моральність яловичини vs. курятини та книжка про (не)чесність
Привіт!
Цього тижня ми розповідаємо про дві конспірологічні теорії, до яких останнім часом експерти ставитися серйозніше — гіпотеза про «лабораторний витік» коронавірусу та припущення про наявність позаземного життя.
Звісно, це поєднання трохи притягнуте за вуха: перша гіпотеза виглядає значно імовірнішою за другу. Але обидві варті того, щоби почитати про них більше. Почати можна із цього випуску розсилки.
Рекомендації тижня
1. Чи існують інопланетяни? Ми не знаємо — але останнім часом мейнстрімні експерти і журналісти звернули більше уваги на потенційну можливість існування позаземного життя.
Як написав колумніст New York Times Езра Кляйн кілька тижнів тому, «найцікавішим сюжетом у новинах зараз є визнання на найвищих рівнях американського уряду що військові зібрали зображення, дані і свідчення про літаючі об’єкти, які вони не можуть пояснити; що вони серйозно досліджують ці явища; і що протягом наступних кількох місяців вони повідомлять нас принаймні про деякі зі своїх висновків».
Цей урядовий звіт ще не опублікований, але кілька днів тому New York Times написала про його попередні висновки. Згідно із ними, розвідка не знайшла жодних підтверджень тому, що неопізнані об’єкти мають позаземне походження — але й не може виключити цієї версії, бо не може пояснити їхні корені.
Звісно, я б не ставив багато грошей на те, що Землю відвідали космічні кораблі інопланетян. Але звернути більше уваги на цю тему варто.
Для початку можете почитати згадані мною статті (⏳~6-8 хвилин на прочитання кожної, 🔒пейвол). Якщо маєте більше часу — у New Yorker вийшов монументальний лонгрід про те, як Пентагон почав ставитися до НЛО серйозно (⏳~50 хвилин на прочитання, 🔒 «м’який» пейвол).
2. Мені не є байдужий добробут тварин, але поки що я не готовий ставати веганом чи навіть вегетаріанцем. Однак із порад для таких, як я — їсти яловичину замість курятини.
Логіка тут проста: середніх розмірів корова приносить у 135 разів більше м’яса, ніж середня курка. Тож якщо ви їсте яловичину, заради вашого обіду постраждає у 135 разів менше живих істот, ніж якщо ви налягаєте на куряче м’ясо. Крім того, корів на фермах зазвичай утримують у кращих умовах, ніж курей.
Правда, цей аргумент впирається в іншу проблему — глобальне потепління. Близько 1/6 світових викидів парникових газів походить від домашньої худоби. Іншими словами, корови є великим джерелом парникових газів, тоді як кури — ні.
Блогер Скотт Александер провів цікавий детальний аналіз «моральної ціни курятини проти яловичини» — і досяг висновку, що варто все-таки їсти саме яловичину. За його підрахунками, середній американець може компенсувати вплив своєї річної порції яловичини на клімат пожертвою у 22 долари. У той же час, компенсація страждань тварин за річну порцію курятини обійдеться у 360 доларів, «але це дуже приблизний підрахунок, і його, мабуть, не варто сприймати серйозно».
Читайте також давніший допис Александера про «вегетаріанство для м’ясоїдів» (⏳~6-8 хвилин на кожну статтю).
А ще читайте нашу статтю із 2018 року про те, як захоплення м'ясом загрожує планеті і що з цим робити (⏳~3 хвилини).
3. Недавно бангладешці відсвяткували 50-річчя незалежності — і за цей час їхня країна стала значно багатшою.
Стандарти життя у Бангладеш досі низькі, але ВВП на душу населення там стрімко зростає. Він уже вищий за Пакистан та навіть Індію, до яких Бангладеш колись входив.
В одному із попередніх випусків розсилки ми радили статтю The Economist про швидкий розвиток Бангладеш. Сьогодні пораджу нову замітку економіста Ноа Сміта про те, чому «Бангладеш — новий азійський тигр».
«Як Бангладеш вдалося досягти цього? Чи створив він новий тип моделі розвитку на основі послуг?.. Ні. Насправді Бангладеш робить те саме, що робила Британія, коли вона стала першою індустріалізованою країною понад 200 років тому. Він робить і продає багато одягу».
Тобто успішне зростання Бангладеш пояснюється тим, що країна стала світовим хабом швейної індустрії. Головні загрози для її розвитку — політична нестабільність та зміна клімату: ця країна чи не найбільше постраждає від підвищення рівня світового океану. Однак Сміт вважає, що Бангладеш задає позитивний приклад іншим бідним розвитковим країнам.
⏳~6 хвилин на прочитання
Стаття тижня
Стаття від Антона
Звідки походить коронавірус: чому до теорії «лабораторного витоку» стали ставитися серйозніше
Звідки походить SARS-CoV-2? Ми не знаємо точно, але тривалий час основною версією була теорія тваринного походження — припущення, що вірус передався людині від кажана чи іншої тварини; імовірно, на ринку морепродуктів в Ухані.
Утім, цієї весни західні науковці й політики стали значно серйозніше ставитися до теорії, яку раніше більшість відкидали як конспірологічну — що вірус випадково витік із китайської лабораторії. Поки у нас немає ніяких точних підтверджень цьому (і у підсумку все ще може виявитися, що вірус таки має тваринне походження)? але є багато причин ставитися до цієї теорії серйозніше.
Увесь цей час ми знали, що в Ухані розташований інститут вірусології, де давно вивчають коронавіруси. Але за останні тижні з’явилося більше даних, які наводять на думку про можливий лабораторний витік. Наприклад, у травні у медіа написали про результати засекреченої доповіді американської розвідки, згідно з якою у листопаді 2019 року три дослідники з Уханського інституту вірусології захворіли й потрапили в лікарню.
Як результат, минулого тижня Джо Байден дав завдання американській розвідці ретельніше вивчити походження SARS-CoV-2. Двома тижнями раніше понад десять іменитих науковців опублікували відкритого листа із закликом детальніше вивчити обидві теорії походження вірусу.
Чому це важливо знати? Стратегія боротьби із вірусом не зміниться від даних про його походження, але ця інформація може допомогти краще боротися із наступними глобальними лихами. Журналіст New York Times Девід Леонгардт наводить три причини, чому походження коронавірусу важливе поза суто науковим інтересом:
«По-перше, якщо вірус справді походить із лабораторії, миттєве поширення деталей могло допомогти розробити вакцину ще швидше або створити ефективніші ліки. По-друге, витік, який спричинив мільйони смертей, може призвести до широких змін у заходах безпеки лабораторій. По-третє, підтвердження витоку призвело б до зміни сприйняття Китаю у світі — і створило б тиск на Китай взяти на себе відповідальність за якомога швидше вакцинування світу».
Звісно, Китай заперечує будь-які твердження про лабораторний витік — і бореться зі спробами ретельніше вивчити це питання. Економіст Тайлер Ковен має цікаву теорію про те, чому це так важливо для Китаю:
«“Наш ринок морепродуктів був низькоякісним і погано управлявся” — ця історія дозволяє припустити, що китайські еліти не повністю винні. Харчові ринки, зрештою, є певною мірою атавізмом, і Китай знає, що вони поступово зникнуть. Вони представляють собою старий порядок… Натомість наратив “наші державні дослідницькі лабораторії низькоякісні і погано управляються” — це робить винною лише правлячу партію, а також її технократичні, модернізаційні тенденції. У цій історії комуністична партія призвела до поширення чогось, до чого “давніший Китай” не був причетний, і це сильно б’є по легітимності партії».
У цій історії є ще один цікавий аспект — медійний. За останні кілька місяців у нас з’явилося трохи більше фактів на підтвердження гіпотези про лабораторний витік, але більшість фактів ми знали раніше. Наприклад, те, що Уханський інститут вірусології розташований за кілька кілометрів від сумнозвісного ринку морепродуктів. Чому ж тоді медіа так швидко відкинули теорію про витік як конспірологічну у 2020 році?
В американському випадку Девід Леонгардт, колумніст New York Times Росс Дузат та інші журналісти пояснюють це груповим мисленням і поляризацією. На початку 2020 року гіпотеза про витік почала асоціюватися у США із республіканцями—різкими критиками Китаю. Інстинктивною реакцією мейстрімних медіа і експертів у Твіттері було відхреститися від них і не розглядати цю гіпотезу серйозно.
Детальніший розбір теорії лабораторного витоку можете прочитати у статті National Geographic (⏳~7 хвилин) або випуску розсилки New York Times, який я цитував у статті (⏳~4 хвилини, 🔒пейвол) — чи послухати у випуску подкасту The Intelligence (~10 хвилин).
Книжка тижня
Рекомендація від Антона
Справжніх шахраїв серед нас доволі мало, але більшість людей здатні на дрібну нечесність — наприклад, записати персональні витрати як робочі.
Ден Аріелі, відомий експерт із поведінкової економіки, досліджує, що штовхає людей на дрібний обман і чому ми обманюємо на диво нераціонально. Результати своєї роботи він виклав у книжці «Чесно про (не)чесність».
У цій книжці якраз гарний баланс інформативності і простоти викладу, рекомендую почитати. А почати можете із мого огляду основних ідей книжки.