🇸🇾Країна року 2025; найбільш впливові посади світу
А ще: чому закон про дозвіл міжрасових шлюбів у США прийняли лише три роки тому
Привіт! У сьогоднішньому випуску розсилки багато цікавого:
Країна року 2025 від The Economist
Як Китай стає світовим лідером із відновлюваної енергетики
Хвилинка американської історії: як у США узаконили міжрасові шлюби — і чому закон про це був прийнятий лише три роки тому
Цікаве від американських сабстекерів — чому «уся економіка США зараз — це одна велика ставка на штучний інтелект»; які політичні позиції є найбільш впливовими у світі
Країна року 2025 від The Economist
Наша щорічна традиція — розповідати про те, кого The Economist обрав країною року. Йдеться не про найбільш заможну чи успішну країну, а про ту, яка досягла найбільшого прогресу за минулі 12 місяців.
Серед претендентів у довгому списку — Канада, де обрали прем’єр-міністром адекватного технократа, а не популіста; Молдова, де проросійські сили не змогли прийти до влади; Південна Корея і Бразилія, які захистили себе від антидемократичного перевороту.
У короткому списку дві країни — Аргентина і Сирія.
У Аргентині її нетиповий президент Хав’єр Мілей, попри песимістичні очікування, досяг великого успіху в економіці — наприклад, допоміг значно знизити інфляцію (яка в Аргентині історично була дуже високою) та рівень бідності.
Утім, перемагає Сирія, яка отямилася після десятиліть кривавої диктатури Башара Асада. Новий очільник Сирії лібералізував країну і відновив хороші стосунки із Заходом, завдяки чому економіка починає відновлюватися. Близько трьох мільйонів сирійських біженців повернулися додому. Попри проблеми, «Сирія у 2025 році значно щасливіша і більш мирна, ніж у 2024».
Читайте наші попередні замітки про країни року: Бангладеш у 2024, Греція у 2023, Україна у 2022, Італія у 2021, Малаві у 2020 і Узбекистан у 2019.
Як Китай стає світовим лідером із відновлюваної енергетики
Останнім часом ми всі стали трохи енергетичними експертами, але зробимо коротку паузу від тем у новинах і подивимося на одну з найважливіших історій у світовій енергетиці — Китай стає світовим лідером із відновлюваної енергетики.
Ще недавно це було б дивним твердженням: Китай продовжує бути світовим лідером за викидами вуглекислого газу, а його економічний бум останніх кількох десятиліть завдячує вугіллю. Утім, за останні роки китайська влада багато інвестувала у чисту енергію.
Як пише The Economist:
«Масштаби революції відновлювальної енергетики в Китаї настільки величезні, що їх важко осягнути. До кінця минулого року країна встановила сонячної енергії на 887 гігават — майже вдвічі більше, ніж у Європі та Америці разом узятих».
Важливість ролі Китаю посилюється тим, що США при теперішній адміністрації навпаки не зацікавлені у розвитку відновлюваної енергетики (взагалі нелюбов до відновлюваних джерел енергії, особливо вітроелектростанцій — це щось особисте для Трампа).
А енергетичне лідерство — це важливий елемент ширшого світового лідерства.
The Economist додає:
«У контексті холодної війни відмітною ознакою “наддержави” було поєднання континентального масштабу та ядерного арсеналу, що становив загрозу для всього світу. Злиття величезних виробничих потужностей Китаю та його ненаситного апетиту до рясної, дешевої електроенергії власного виробництва заслуговує на те, щоб розглядати це як щось подібне — явище, що змінює світ. Це зробило Китай наддержавою нового типу: такою, що розгортає чисту електроенергію в планетарному масштабі».
«Китай тепер заробляє на експорті зелених технологій більше, ніж Америка на експорті викопного палива. Цей тренд триватиме просто тому, що відновлювальна енергетика дешева; якщо сумніваєтесь у її привабливості — порахуйте сонячні панелі на дахах у Пакистані. Робота, яку Китай виконує зі скорочення викидів у себе вдома — дедалі дешевша відновлювальна енергетика, потужніші накопичувачі, які роблять цю енергетику кориснішою, ефективніші ринки електроенергії, довгі лінії електропередач та всілякі супутні експертні знання — таким чином ставатиме дедалі актуальнішою та продаванішою за межами країни».
Як у США узаконили міжрасові шлюби
З вами нерегулярна рубрика «хвилинка американської історії»:
Недавно я написав статтю в українській Вікіпедії про «Лавінґ проти Вірджинії», рішення Верховного суду США, яке узаконило міжрасові шлюби по всій країні.
Це рішення було прийняте лише в 1967 році. До того міжрасові шлюби були заборонені у кількох десятках штатів: здебільшого на Півдні, де в 19-му столітті було рабство, а в 20-му — расова сегрегація.
Позивачами у справі було подружжя Річарда і Мілдред Лавінґів зі штату Вірджинії, яких засудили до однорічного ув’язнення (вони одружилися у Вашингтоні, але повернулися жити до Вірджинії). Cуддя у Вірджинії відклав виконання вироку за умови, але лише за умови, що Лавінґи покинуть штат. Тому вони подали апеляцію і поступово дійшли до Верховного суду.
Взагалі, багато з рішень на утвердження расової рівності у США прийняв саме Верховний суд, а не парламент чи президент. Наприклад, у 1954 році було історичне рішення, яке поклало край расовій сегрегації в освіті. Тож до шістдесятих суд був зацікавлений питанням міжрасових шлюбів, і справа Лавінґів виявилася зручним способом його вирішити.
Оскільки у США прецедентне право, рішення Верховного суду, що заборона міжрасових шлюбів у Вірджинії порушує Конституцію, автоматично поширилося на всі інші штати. Станом на 2015 рік близько 17% нових подружніх пар у США були змішаної раси чи етнічності, на противагу 3% у 1967 році.
Але що цікаво, на законодавчому рівні право на міжрасові шлюби закріпили лише у 2022 році — разом із правом на одностатеві шлюби. (За кілька місяців до того теперішній Верховний суд скасував давнє рішення своїх попередників про право на аборти, тож Конгрес оперативно проголосував за кодифікацію міжрасових і одностатевих шлюбів, які раніше гарантувалися лише рішенням суду. Свобода шлюбів, зокрема одностатевих, у США значно менш контроверсійна, ніж питання права на аборти — але це вже тема для окремої розмови).
Ще два цікаві інсайти
Цікаве питання для інтелектуальної вправи — які політичні позиції є найбільш впливовими у світі.
Очевидно, президент США і лідер Китаю в топі. А хто ще? Бгарат Рамамурті, американський юрист і колишній держслубовець, пропонує свій топ-20.
З трохи неочевидних позицій — крім американського президента, у топі ще три американські посади:
Голова Федеральної резервної системи, тобто американського центробанку, через його вплив на глобальну економіку;
Губернатор Каліфорнії як очільник ключового штату, який за розмірами економіки рівний великим країнам і є центром технологічного розвитку;
Голова адміністрації Білого дому як найважливіший радник президента.
В останні місяці усі говорять про те, що зростання американської економіки тримається на ШІ-бумі (і припускають, що ж з нею станеться, коли/якщо ШІ-бульбашка лусне).
Ось хороша ілюстрація із нової статті Дерека Томпсона:
«Уся економіка США зараз — це одна велика ставка на штучний інтелект.
Житловий ринок застиг у глухому куті. Фермерам важко. Виробництво скорочується вже кілька місяців. Найм — суцільне пекло. І попри це економіка США продовжує зростати, підживлена інфраструктурним проєктом зі створення потужностей для ШІ, якому немає аналогів у сучасній історії.
Я багато писав про штучний інтелект останніми тижнями, але хочу наголосити на одній цифрі, яка найкраще передає масштаб цієї розбудови. За останні три місяці найбільші гравці — Meta, Amazon, Google, Microsoft і Oracle — витратили понад 100 мільярдів доларів на інфраструктуру ШІ, враховуючи чипи і дата-центри. З урахуванням інфляції, це еквівалент трьох “Мангеттенських проєктів” [розробка ядерної зброї у США]… за три місяці! У такому темпі щорічні витрати на розвиток ШІ перевищать бюджет усієї програми “Аполлон” [американський політ на Місяць] — і все це за рахунок приватного сектору».